І гангстери бувають романтичними

Ольга Башкірова Серце гангстера Уррі. ─ К.: ІАА “Наш час”, 2008. ─ 272 с

Конфлікт Добра і Зла, що лежить в основі детективного жанру, приваблює не тільки напругою ризику.  Вибір часто-густо виявляється не надто очевидним.   Саме під час авантюрних пригод, карколомних ситуацій чіткіше виявляються характерні риси психіки, справжні душевні якості людини. Відверто кажучи, я проти романтизації “принад” кримінального способу існування. Надто сумні наслідки вони мають, втілюючись реальному житті. Але нова книга Ольги Башкірової – “Серце гангстера Уррі” ─ виявилася приємною несподіванкою.
Романтизації в ній достатньо, так що навіть авторка характеризує обрану форму подання як кримінально-сентиментальну фантазію.  Головний герой – гангстер Уррі з хижою котячою грацією, напівєвропеєць-напівазіат, злодій не за власною волею.  Його лиху долю уособлює таємничий шеф – Стамп.  Колись він викупив у работорговців маленького хлопчика, виховав його, наче власного сина.
  Тепер гарний молодик має економічну освіту, відкриває будь-який замок, вправно б’ється і мріє нарешті позбутися влади шефа та жити власним життям.  Відбувається це все у маленькому містечку Теймері біля моря.  Здається, інтродукція у дусі “Анжеліки” Анни та Сержа Голон?  Але Ольга Башкірова створює міф, казку ─ і це дає можливість сказати прямою мовою про важливі речі, не впадаючи в моралізаторство чи у плутанину надмірної філософії.
За оболонкою авантюрного роману замаскована, власне, справжня література, яка в іншій формі навряд чи зацікавила б достатньо широку аудиторію. Відповідно до правил заданої автором сентиментально-фантазійної гри, умовність та перебільшення в характеристиках дійових осіб сприймаються як належне. Саме тому тут можливі гангстери, які знаються на філософії та мистецтві. Не викликає подиву опис головного героя, як «чесного» злочинця, його рефлективні вагання між велінням серця та обов’язком. Карикатурні постаті другого плану – одноока хтива злодійка маркіза Фріволь, або кровожерний психопат Каро необхідні для розвитку дії, як і поетичні описи природи, що створюють відповідний настрій. Хай це схоже на виставу, а постаті скидаються інколи на іграшки, ─ все ж почуття, що вирують на сторінках, справжні. Як під час гарної лялькової п’єси, в рухах та репліках з’являється життя, викликаючи співпереживання, тримаючи увагу аж до самої розв’язки. Чим далі в текст, тим більше виявляється неодновимірність головних героїв, меншає категоричного поділу на чорне та біле.
 Сюжет порадує небайдужого читача – несподівані повороти, неочікувані ситуації до останньої сторінки. Шляхом надбань і болючих втрат буде просуватись до омріяної мети молодик із котячим поглядом з-під припухлих азійських повік. Слідкувати за усіма перипетіями – дійсно насолода, а фінал, здається, здивує кожного. Головне – не судити наперед, бо в кожної людини є шанс змінитись, як і в кожної книги вийти за рамки визначеного жанру.

Андрій Гуренко