За слідами героїв Жуля Верна

Авторський Колектив Навколо світу у 80 історіях. — К.: Країна мрій, 2008. – 176 с.

Уявіть собі, що ви кожного вечора мандруєте із малюком до іншої країни: щоб побачити, як там живуть люди, що їдять, як одягаються, чим займаються, з чого сміються і за чим побиваються… У таких мандрівках можна вивчити щось більше, ніж просто назви континентів і країн. Було б цікаво? Безперечно! Але чи це можливо? Так, якщо під рукою опиниться ошатна книжка «Навколо світу у 80 історіях».
Відчуття подорожі — майже реальне. Спочатку ми побуваємо у обох Америках — Північній та Південній, — тоді у Європі, в Африці, у Азії, а насамкінець — в Австралії та Океанії. А найкраще те, що мандрівку допоможе здійснити не сухий виклад наукового матеріалу, а народні казки, зібрані з усіх усюд: від кожної нації — по одній казці.
Недарма назва видання апелює до роману Жуля Верна — цей письменник теж полюбляв навчати молоде покоління географії не в нудній формі, а у вигляді захопливих пригод. Втім, аудиторія, для якої призначено книжку «Навколо світу у 80 історіях», знає про натхненника захопливих мандрів хіба що з мультиків: це книга для дошкільнят (за умови, якщо читатимуть батьки) або ж для найменших школяриків. Мова чудова, картинки яскраві, ілюстрації на початку кожного розділу-континенту прикрашено фігурками героїв казок, які після прочитання захочеться розглядати і вишукувати, хто з якої оповідки.
Отже, форма подання — на дванадцять балів. А зміст? Що ж тут скажеш, казки — це класика, заперечити щось проти їхнього змісту навряд чи вдасться. Та й чи варто намагатися? Недарма коли в Радянському Союзі у тридцятих роках спробували заборонити казку взагалі як шкідливе явище, що спотворює сприйняття реальності, — педагоги почали помічати за своїми дітьми, що ті вигадують собі власні казки!.. Єдина порада — перечитайте казку перед тим, як озвучувати її малюкові, щоб вирішити, чи вона його не засмутить (у книзі є і сумні історії). Але навіть і такі емоції корисні — просто всьому свій час. Тим більше, вибір якнайширший: якщо вважаєте, що не варто читати малюкові про те, як загинув наречений литовської королеви морів Юрати, то прочитайте казку про людину-павука (що, як з’ясувалося, родом із Ямайки), або історію з Ботсвани про те, як страус позбувся своїх розкішних рогів.
Для дорослих ця книга теж здатна принести чимало позитивних емоцій — від ностальгії, що виникає, коли в пам’яті зринають напівзабуті сюжети, до бажання з кимось посперечатися на філологічні теми. Скажімо, з яких міркувань міф про Орфея (безперечно давньогрецького походження) було названо історією з Болгарії? Або скільки існує літературних інтерпретацій наведених казок (тут неважко і з ліку збитися, адже переказували ці історії у власних варіаціях усі – від Шарля Перро до Анджея Сапковського). Або трошки заглибитися у фольклор і простежити специфіку обряду ініціації у різних народів, відображення тотемних вірувань та розвиток космогонічних легенд… Але це вже якщо копнути дуже вглиб. А так найголовніший висновок — попри всі культурні відмінності люди на різних континентах дуже схожі між собою, і підтверджують це мандрівні сюжети, що побутують у всіх країнах.

Віта Левицька