Гра із задоволенням і не без моралі

Марина Муляр. Гра. – К.: Казка, 2004. – 352 с.

Усі люди люблять гратися. Незалежно від віку, походження, освіти, соціального стану та статків. Хоч ігри бувають різні, але в тому чи іншому вигляді вони супроводжують нас усе життя.
За допомогою гри можна створити світ. Особливо, коли це комп’ютерна гра, розроблена хорошим професіоналом.
За допомогою гри можна занапастити світ. Особливо, якщо вона поцуплена зі столу трохи пришелепкуватого генія.
За допомогою гри можна врятувати світ…
Особливо, коли поряд вірні друзі: дівчинка з дивакуватим ім’ям, малолітній хакер, легковажна модниця та вчителька хімії із зовнішністю фотомоделі й характером диктатора.
А про все це можна написати цікаву книжку – як це зробила Марина Муляр.
До її дебютної книги «Гра» увійшло дві повісті: «Синій коридор» і «Світ легкий, світ важкий». Обидва твори складають сюжетну єдність. У першому читач знайомиться з головними персонажами та світом (чи пак, світами), де ті мешкають. Тих самих героїв, але вже старших на два роки, зустрічаємо в наступній повісті. І все ж тексти є відносно незалежними один від одного. «Синій коридор» – історія про комп’ютерну гру, яка вийшла з-під контролю й несе небезпеку знищення світу. «Світ легкий, світ важкий» – подорож у паралельний світ.
Події відбуваються в далекому майбутньому – настільки далекому, що твори Прохаська вже давно стали класикою, яку вивчають у школі. Через занапащене довкілля людство переселилося на астероїди (на щастя, технічний розвиток це їм дозволяє) і створили собі досить комфортний та трохи нуднуватий світ.
Центральний мотив обох повістей – класичний «порятунок людства». Але майстерна побудова сюжету, де інтрига тримає читача в напрузі до останньої сторінки, та живі переконливі характери роблять твори Марини Муляр свіжими й оригінальними.
Є у «Грі» і трохи іронії, і трохи моралі, й цікаве філософське підґрунтя – ці складові міцно переплетені між собою: інколи важко помітити, де гра-розвага межує із грою-священнодійством. Авторка порушує багато цікавих і важливих питань (можна сказати, світоглядних). Наприклад: хто є ворогом і що з ним робити, що таке вибір і відповідальність, яка ціна комфорту та чи варто її платити?.. І як належить справжньому митцеві, не дає ніяких остаточних відповідей, залишаючи читачеві достатньо тем для роздумів.
Варто повчитися в Марини Муляр умінню гратися словами. У «Грі» не просто добірна українська мова в усій палітрі – від стилізації під високий регістр до школярського сленгу. Її тексти мають у собі якісь особливі чари, ніби ритм і мелодію, які затягують читача у свій світ і потім довго не хочуть відпускати.
Хоча безпосереднім адресатом книжки є читачі 12‑15 років – ровесники головних героїв, – але «Гра» буде цікавою усім шанувальникам сучасної фантастики незалежно від віку. Побавтеся з книгою Марини Муляр, і, можливо, вам пощастить знайти нові способи застосування гри.

Зоряна ЖИВКА