Про насильство, порнографізм і маніпуляцію свідомістю

Борис Потятиник. Медіа: ключі до розуміння. — Л.: Паіс, 2005. — 312 с.

Шукаючи інформацію про сучасну теорію засобів масової комунікації, переважно доводиться мати справу з англомовними статтями та книгами. Конкуренцію потужному американському мейнстриму в цьому питанні складає хіба що сучасна французька філософія — решта ж слухняно тримається у кільватері флагманів заокеанських шкіл. Я настільки звик до такої ситуації, що вважав її за даність, але цього літа мені до рук потрапила книга львівського автора, доктора філологічних наук Бориса Потятиника «Медіа: ключі до розуміння».
Книга написана дещо інакше, аніж книги американських науковців, які передусім намагаються знайти практич­ну мету й дати поради, — во­на є довільним поглядом на ситуацію в масовій комунікації ХХ та початку ХХІ сторіччя. Сло­во «довільний» пасує найкраще, оскільки автор займає нежорстку позицію щодо своїх міркувань, одночасно надаючи як докази певних теорій, так і їх спростування.
Загалом дослідження виводиться за межі теорії масової комунікації. Складається враження, що йдеться про загальні закони людського існування, а засоби масової комунікації — просто їхній найяскравіший прояв. Наприклад, у розділі, присвяченому темі насилля в масмедіа, автор заглиблюється в експериментальну психологію, яка доводить, що людині притаманна жорстокість. І в тому, що масова культура підтримує цей образ, немає нічого негативного, адже чого ганити дзеркало, коли пика крива? Приблизно так само Б. Потятиник захищає і еротизм та порнографізм маскультури, подаючи обширні цитати із досліджень людської психології чи мистецтва або взагалі — спогади людей про боротьбу влади в СРСР із будь-якими проявами еротики. Відверто кажучи, я просто не очікував від наших переважно закомплексованих науковців та громадських діячів такої широти думки та ліберального підходу до проблемних сторін масмедіа.
У книзі підняте ще одне суттєве питання — маніпулятивні можливості масмедіа. Автор робить глибокий культурологічний аналіз радянської та нацистської системи ЗМІ. Усе це супроводжується справді маразматичними прикладами з радянської преси і неприхованим сарказмом автора. У своєму довільному погляді на ці речі Б. Потятиник думкою за­бредає в міфологічну функцію то­талітарних масмедіа, тоді як західні ЗМІ в нього перекочовують у суто розважальні. Радянська людина не розуміла, як можна цікавитися постійними вбивствами, зґвалтуваннями та розлученнями зірок, тоді як американці не могли збагнути, як можна читати цей уже всім давно відомий маразм про провідну роль партії.
Цікаві ідеї в книзі висловлені щодо ролі Інтернету в майбутньому масмедіа. На думку Б. Потятиника, мережа доволі скоро інтегрує в себе абсолютно всі види масмедіа. Саму форму телевізор і радіо не втратять, але передаватися інформація буде не радіохвилями, а пакетами через Інтернет. Якщо підсумувати, то виходить щось у дусі ісламу: «Мухамедом закінчилися пророки, Інтернетом закінчилися масмедіа».
Очевидно, від свого глибокого розуміння предмету автор навіть не намагається обстоювати якусь певну позицію, а просто подає різностороннє бачення проблеми. Як він сам стверджує: «Істина — це спалах електричного розряду поміж протилежно зарядженими твердженнями».

 

Павло Салига