Підемо до діток, або Як не боятися дитсадка

Іван Андрусяк. Пінгвінік. – К.: Грані Т, 2013. – 82 с.

Якщо у вас час від часу з’являється бажання повернутися у дитинство, згадати, як це – ходити в дитячий садок, грати на дитячому майданчику, влаштовувати бої подушками, їсти смачну манну кашу, тоді варто прочитати повість Івана Андрусяка «Пінгвінік». Видавці стверджують, що це – психологічна повість для дошкільнят про адаптацію малюка в садку, складнощі і радості дитячих взаємин. І це відповідає дійсності.

.

Дитячий садок – перше офіційне місце соціалізації дитини. Тут вона вчиться контактувати зі своїми ровесниками та цілою армією дорослих: виховательками, нянями, завідувачкою, кухарями, вчителем музики. І від того, яким буде цей контакт, залежить майбутня адаптація дитини у школі, інституті, будування стосунків з іншими, одним словом – у житті.

.

Пам’ятаю свій «совковий» дитячий садок: одна вихователька – добра, інша – погана; ненависний обідній сон; недомашня їжа, «утрєнікі». Що мені подобалося у тому садку, так це – нові іграшки, забави із дітками і уроки малювання. А зі слів моєї знайомої, найбільшими тортурами у її дитячому садку, був сон: вихователі вимагали від дітей складати долоньки і підкладати їх під голову, – задля красивої «картинки».

.

Головній героїні «Пінгвініка» Катрусі поталанило більше: у неї є дві добрі виховательки, справжній друг Богданчик, веселі ровесники, цікаві іграшки, розвиткові заняття. Та й мама Катрусі не лякає її садком, а заохочує – каже, що це місце, де є багато інших діток, з якими можна вволю награтися. Бо що є важливим для дитини у дошкільному віці? Звісно, гра, вивчення та пізнання світу.

.

За сюжетом, серед діток в садку є дівчинка Оля, яка трохи старша за Катрусю. Олині батьки розлучаються, дівчинка страждає, і, щоб дати раду своїм болючим переживанням, «виливає» їх на інших діток: забирає іграшки, б’є подушками, і навіть приходить зі своєю мамою сваритися до Катрусі додому.

.

У повісті «Пінгвінік» автор прагне не тільки познайомити читача із світом дитячого садка, але й навчити його не дати іншим «плюнути у свою кашу» – відстояти, захистити себе. Бо дітей у групі багато, і всі вони з різними потребами, характерами, вихованням, темпераментом. А вихователька – одна, і немає поруч мами, яка б захистила. Тож доводиться самому боронити свою «кашу». В противному випадку залишишся без неї та без іграшок. У Катрусі це виходить добре. Вона пам’ятає настанову тата – «з нечемними дітьми краще справ не мати», і у разі чого може себе захистити.

.

«Пінгвінік», це також історія про вміння співпереживати іншим, розуміти їх. Хоч Оля і капостить Катрусі, однак остання її шкодує і запрошує до гри. Та ще й до якої: пропонує Олі стати у грі мамою!

.

У цій повісті можна прочитати багато цікавого про стосунки дітей і батьків, про те, як важливо вчасно помітити здібності дитини та розвивати їх. А ще – про чотирикамерне серце, яке може щиро любити, професію зайчика, нотних пташок, і собачку, яка гавкає на дереві. Цікаво? Тоді гайда в садок!

Ольга Цурка


Придбати цю книгу в інтернет-магазині «ВсіКниги».