Фантастика для підлітків і котолюбів

Галина Пагутяк. Королівство. — Тернопіль: Джура, 2005. — 287 с.

Виявляється, передмови до дитячих книжок не конче му­сять містити інформацію про твір і йо­го автора… Принаймні такий висновок можна було зробити, погортавши передмову Миколи Жулинського до «Королівства» Галини Пагутяк. Із цієї передмови, зокрема, можна довідатися, що в пана Жулинського є кішка на ім’я Проня Прокопівна, яка дуже любить, коли їй читають уголос хороші книжки, проте за зловживання філологічними термінами може й із дому вигнати… А ось про саму авторку академік розказати не встиг. І про роман не згадав майже нічого, окрім кількох дуже інтригуючих цитат, які зачитував для своєї Проні Прокопівни. Та ще кілька не менш яскравих дефініцій устиг залишити, на зразок «найкращий політичний роман для підлітків».
А я б, у свою чергу, дала цьому творові зовсім інше визначення — найліричніша апологія книги. Саме через дотичність до книжки сплелися у заплутану інтригу долі дівчини-львів’янки Люціни, її мами (працівниці маленького дитячого видавництва, яке балансує на грані банкрутства), журналіста-сантехніка, зачаклованого принца з невідомо якого світу, кількох котів і величезного збіговиська нечистої сили. Виявляється, наша українська книжка потребує негайного захисту! Ні, не від російських конкурентів чи недолугих чиновників, а від Клубу Книголюбів… Інтригує?
Від того, чи читатимуть люди хороші книжки, залежить доля всесвіту, бо наша Земля — Серединний світ на межі доброго Королівства й злої Імперії. А нині Королівство може зникнути… І все ж надія ишається, бо сказано ж у клятві Книжкових Гномів: «Справжні книжки не горять у вогні і не тонуть у воді, і якщо вітер повідриває сторінки, ми зберемо їх докупи, обійшовши задля цього увесь всесвіт».
Проте одні лише мудрі підтексти захопливого читва не роблять. Авторка досягає потрібного ефекту іншими способами. Окрім глибоко продуманої філософії вшанування Книги, у цьому романі ще багато пригод і таємниць — кілька заплутано-динамічних сюжетних ліній тільки наприкінці твору з’єднаються в єдиний візерунок.
Дуже гарно продумала Галина Пагутяк і структуру фантастичного часопростору своєї оповіді: зачаровує і опис містичності Львова, у якому починаються події, і досконало виписані паралельні країни, які разом із нашою Землею становлять єдиний духовний всесвіт. Причому власне описів (які так обридли українським читачам іще з часів І. Нечуя-Левицького) у творі майже нема — письменниця майстерно поєднує ліричні, сатиричні, психологічні штрихи, й читач сам домальовує цілісну картину.
Дещо ускладнює читання відсутність мап-ілюстрацій, які допомогли б зорієнтуватися у заплутаній географії тих чотирьох фантастичних світів, якими подорожують герої. Проте окремої похвали заслугову­ють самі персонажі — та весела строката компанія героїв й антагоністів, що зібралися на сторінках «Королівства». Особливо сподобається цей роман котолюбам і котам, адже цих тварин там дуже й дуже багато. Ось що спонукало пана Жулинського вдатися в передмові до розлогих міркувань про власну кішку…
Попри те, що твір заглиблений в українські, дуже впізнавані, реалії, це один із тих творів сучасної української дитячої літератури, що справді може бути

цікавим і європейському читачеві за умови якісного перекладу.