Ще 100 тисяч слів на невичерпну тему

100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки. ─ Х.: Фоліо, 2008.

Двадцять п’ять текстів. Двадцять п’ять авторів. Такий собі груповий портрет сучукрлітпроцесу – від А до Ц, себто від Андруховича до Цибулька. І тема безпрограшна. І в розкрутку вкладено як мінімум креативність (публікація обраних есеїв у газеті «Хрещатик», купа прихованої і відвертої реклами в інших медіа-проектах Київського Медіа-Холдингу, який є співтворцем зазначеного збірника). І формат у книжечки зручний (легко у транспорті читати – а за тверду палітурку взагалі респект, так у книжки є всі шанси бути дочитаною, не розпавшись у процесі на складові). І назва комерційна (принаймні кожен, хто бачить у тебе в руках це видання, відразу записується в чергу охочих почитати). І обкладинка багатообіцяюча. Але уже від самого прочитання списку прізвищ авторів починаєш розуміти: не все так однозначно…
Насамперед виникає питання: а за яким критерієм відбиралися ці самі заявлені в анотації «25 найкращих українських авторів»? Бо так само легко можна підібрати ще п’ятдесят зовсім інших не менш найкращих українських авторів. «А судді хто», питається? Чому не сам читач, якому натомість нав’язується якийсь зовнішній стереотип?
Власне, почитати в «100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки», безумовно, є що – вже за теорією великих чисел хоч щось та зачепить, на будь-який смак можна щось підібрати. Проте впадає в око відсутність чіткої концепції – складається враження, що різні люди говорять про різні речі, називаючи одним тривіальним словом кожен своє. Мається на увазі не багатозначність і багатогранність цього невичерпного поняття – хоча, слід гадати, за художнім задумом продюсерів саме їх мав би розкривати кожен автор – а про деяку не те що еклектику, а навіть літературну какофонію. І не можна сказати, що зазначені тексти мають різний рівень художньої вартості – вони радше просто перебувають у різних площинах. Їх об’єднує хіба що час написання – буквально щойно з печі. Більше спільних рис у цих есеях, оповіданнях, нарисах та ліричних студіях (хто на що спромігся) навряд чи вдасться знайти найприскіпливішим літературознавцям.
А ще дивує, що деякі із зазначених «найкращих українських авторів», представлених у збірнику, подали свої тексти однією з регіональних мов – хоча вона і претендує на незрозумілий статус офіційної. Звичайно, мовне питання у нашій державі ще довго не залишить рейтингу дражливих, але якось незручно і тривожно стає за українську літературу від такого двомовного коктейлю…
Зате на «100 тисяч слів про любов…» аж ніяк не можна наліпити ярлик «жіночого чтива» – хоча б тому, що чотирнадцять її авторів належать до сильної статі. А коли чоловік говорить про любов, це завжди цікаво – напевне, майже так само, коли жінка починає розповідати про трансформатор Т28Ц. Тому особливо зазначений збірник рекомендується читати саме чоловікам – тим більше що такий зірковий (без будь-якої іронії) авторський склад вбереже їх від усіх можливих кпинів.

Олександра Найда