«Ми такі молоді, а вже підкорюємо світ»

Акунін Б. Сокіл і Ластівка : роман / пер. з рос. О. Михеда. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – 480 с.

Борис Акунін – майстер у «плетінні історій». Вміння прозаїка полягає в мистецтві насаджувати речення на речення, сюжет на сюжет, витворюючи захопливий світ, сповнений інтриг і несподіваних відкриттів. «Гарна історія» обов’язково матиме щось від детективу, а щось від пригодницького роману (у випадку з Акуніним маємо пародію на ці жанри).

«Сокіл і Ластівка» Бориса Акуніна, виданий іще і в українському перекладі Олександра Михеда, – постгоголівська історія про такий собі «Острів Скарбів» Стівенсона з рисами робінзонади Дефо (із властивим для них специфічним називанням розділів, з чого не може не поіронізувати автор). Цей роман можна було б зарахувати до псевдопригодницького наративу. Занадто гротескними й комічними постають новітні шукачі скарбів, а це вже відомий акунінським шанувальникам Микола Олександрович (колись баронет Ніколас) Фандорін, магістр історії, та його тітонька Сінтія, «справжня англійка». Тітонька вплутує в цю загадкову завдовжки в кілька сторіч історію ще кількох не вельми аристократичних спільників – француза мсьє Міньйона та американця містера Делоні. Всі персонажі мають гоголівські риси: вони – ляльки в руках «великого комбінатора», яким, безперечно, постає усезнаючий оповідач. Персонажі Акуніна смішні, безглузді, часом божевільні, їхній пошук скарбів доповнений величезною кількістю дотепів і комічних деталей (герої відповідно до сучасних «правових норм» укладають контракт, аби жодна зі сторін не підвела, водночас читач розуміє, що перед нами  –  справжнісінькі шахрайські реінкарнації). Тітонька Сінтія – типова пародія на англійську старосвітську манірність та аристократизм, за яким насправді може приховуватися вельми не світська жадібність, дворушність, підступність у досяганні мети.

Акунін змішує в річищі постмодерністської поетики національні стереотипи, різнохарактерних героїв, різні жанри і стилі. Окремої уваги вартує блоґ Фандоріна (Long John) на лайнері, в якому беруть участь його дружина під ніком «bolid» і секретарка «gretchen», прибічниця «албанської мови». Ніки героїв промовляють самі за себе в суто гоголівській традиції називання персонажів.

«Сокіл і Ластівка», –  твір, який важко назвати «політкоректним», бо це, по суті, пародія, де всюдисуща іронія підважує як саму оповідь, так і тих, хто її творить (а також сприймає). Проте, здається, акунінський стиль у дивовижний спосіб поєднує імпліцитну ідеологічність (яка «незримо» таки наявна в романі) із пародійною деконструкцією самого наративу. Маємо в кіплінґівському дусі протистояння цивілізацій, що загострюється на круїзному лайнері із вельми примітною назвою «Сокіл» (а також і різних генерацій: до однієї належить наш магістр історії, до другої  –  решта відпочивальників, кому за 60, причому над усією цією «геронтомасою» (вислів Фандоріна) висів білборд із життєствердною назвою «Ми такі молоді, а вже підкорюємо світ»). Образ західного світу в романі всіляко спародійовано, передовсім це стосується стереотипного сприйняття англійців як нації, яка керується винятково логікою, раціоналізмом, що породжують нездоровий «практицизм», який межує зі скнарістю. Цим рисам знову ж таки на стереотипному рівні протистоїть матінка-Росія з її пришелепуватою філософією, в якій так ніхто й не розібрався. Проте, думаю, всезнаючий оповідач схилятиме читача до позитивного ставлення саме до другої «цивілізації». «Наскільки ж розніжені жителі благословенного Заходу, подумав він. Як упевнено вони почуваються у визначеній системі координат, де панує розважливий Порядок, і як миттєво викликає в них паніку навіть легкий подмух неконтрольованого Хаосу. Колись і баронет Фандорін був такий самим. Але поживи-но в матінці-Росії років тринадцять-чотирнадцять. Шкура задубне, нерви зміцніють. До всякого звикнеш».

Роман складається з «двох із половиною» розділів. Чому «з половиною»? Бо перша сюжетна лінія «Круїзний лайнер «Сокіл» (весна 1999 р.)» розбивається вставною історією «Легкий фрегат «Ластівка» (весна 1702 р.)». Отже, сюжет, з одного боку, розгортається лінійно: детективна історія про пошуки скарбів із XVIII століття, прихованих на безлюдному острові. З другого, сюжет про час теперішній переривається вставним сюжетом про «джерела» скарбів, на які полюють у ХХ столітті. Сюжет минулого пов’язаний із часом теперішнім не лише предметно, а й через дивовижного чорного папугу Андоху-Мінкера-Каброна-Трюка, безсмертного володаря таємниці життя й знань про скарби, оповідача в «середній» частині. Історія в акунінському божевільному водевілі розгортається за принципом «спіралі», в якій десь приховано скриню з подвійним дном.

Варто окремо відзначити перекладацькі зусилля О. Михеда. Роман читаєш невимушено, мова перекладу загалом чудова (впадають в око деякі неоковирні конструкції, як «перейти до Області земної», «в однаковій Мірі», синтаксичні помилки: «кома після «отож»…). Перекладати з російської – вельми складне завдання. А перекладати з російської Акуніна  –  подвиг. Думаю, що таки не всі оповідки російського прозаїка однаково вдаватимуться успішними (бо ж деякі з ним побудовані саме на мовному дискурсу старослов’янської мови, мови XVIII ст.). Проте «Сокіл і Ластівка» пройшов перекладацьке випробування. І тому це видання можна вважати як авторським, так і перекладацьким успіхом, який вартує, щоб із ним познайомилися читачі.

Дмитро Дроздовський

Придбати цю книгу в інтернет-магазині «ВСІ КНИГИ».