Сутінки. Сага. Кінець

КІНОМАНІЯ ДЛЯ КНИГОЇДІВ

Я навіть не знаю, що сказати у цьому випадку, щоб не вдатися до банальних істин. Про «Сутінки» говорять з 2008-го року і говорять чимало. У більшості своїй – лають. Справедливо, але всі критичні і розсудливі зауваження затихають перед відчайдушним вереском «сутінкових» фанаток пубертатного (і не тільки) віку.

У «Саги» є сюжет, романтична лінія з любовним трикутником, неабияка інтрига, доладна розв’язка. Начебто все на місці. Але при цьому розгледіти бодай якусь кінематографічну цінність франшизи не видається можливим: акторська гра більшості дійових осіб згодилася б хіба що для студентських «капусників», діалоги без роздратування слухати неможливо, мотивація героїв відсутня, міфологія – лише плід нехитрої уяви Стефані Майєр.

Хто з новоявлених адептів «сутінкової саги» зацікавиться одкровеннями Луї де Пон дю Лака, коли їм на тарілочці піднесли візуалізацію нехитрих дівочих фантазій: обранець не схожий на інших, невимовно красивий (за версією багатьох видань, Паттінсон – секс-символ останніх років), до самопожертви відданий своїй обраниці, романтичний до оскоми і, в той же час, здатен боротися за неї як із конкурентами, так і з самим собою.

Створювана не одним поколінням вампірська міфологія впала навколішки перед фантазією простої американської домогосподарки. Нещасний скомпрометований Граф Дракула нервово перевертається в домовині

Тим часом, історія про дивне кохання незграбної школярки Белли і красеня-вампіра Едварда збирає повні зали кінотеатрів і наповнює гаманці авторів. Заключна частина побила всі рекорди касових зборів за перший вік-енд прокату. Настільки комерційно вдалими виявилися дівчачі мрії про принца на білому коні, який, у даному випадку, втілився у страшенно напудреному представникові світу наві.

 

Останню книгу «Сутінкової саги» Стефані Майєр для кінематографічного втілення, за прикладом «Гаррі Поттера» було розділено на дві частини. Екранізувати обидві доручили оскароносному режисерові Біллу Кондону, який у 1999-му році отримав статуетку Американської Кіноакадемії у номінації «Кращий адаптований сценарій» за фільм «Боги і монстри».

Другий фільм заключної частини саги Білл Кондон починає з того, з чого закінчився перший: Беллу, нарешті, кусають і вона стає «однієї температури» з Едвардом. На цьому закінчиється історія «гидкого каченяти». Переставши бути людиною, Белла розквітла, налилася здоров’ям, нелюдською силою і сексуальністю. Парадокс – але вона нарешті «стала схожою на людину». Навіть акторські здібності Крістен Стюарт еволюціонували – у неї з’явилася міміка! Дійсно, було цікаво спостерігати за тим, як героїня маскувалася під звичайну людину, намагалася не забувати кліпати очима, піднімати, дихаючи, плечі, і рухатися зі звичайною для нас із вами швидкістю.

Тільки режисерові рівня Білла Кондона до снаги недолуге першоджерело перетворити на досить непоганий містичний екшн, прикрашений самоіронією і потужною фінальною битвою, яку цілком можна вважати компенсацією чоловікам за не одну годину вимушеної нудьги на попередніх серіях «Саги».

До того ж, у п’ятій частині історія замайоріла новими персонажами, які дивним чином володіють здібностями людей Ікс.

Майже у кожній історії є сторона, яка викликає симпатію («наші»), і сторона, яка викликає протилежні почуття («чужі», «злочинці», «фашисти»). Спостерігаючи за тим, як відлітають голови у вирішальній битві між кланом Вольтурі і кланом Калленів, – я заплуталася, за кого треба вболівати. Як не вболівати за головного Вольтурі у виконанні харизматичного й саркастичного – ах, якого! – Майкла Шина, який одним лише порухом брови здатен переграти всю новоспечену акторську «сутінкову» братію. Тільки дякуючи радісним вигукам і оплескам у залі, зрозуміла, що «наші», здається, перемагають, і що «наші» – це не Вольтурі і, на жаль, не Майкл Шин.

Гучні оплески глядачів і хустинки біля очей у вразливих юнок під час фінальних титрів. Все. Кінець. Зразок несмаку і носій нерозгаданої досі популярності перекочовує з великих екранів до домашніх колекцій.

Але відчуття тривоги від недосказаності не зникає після виходу із кінозали. Стефані Майєр завбачливо вводить під кінець книги новий персонаж: доньку Белли й Едварда – Ренесмі.

 

Комп’ютерний плід кохання вампірської сімейки росте не по днях, а по годинах, володіє надможливостями й змушує задуматися, чи не вирішить Стефані Майєр одного чудового ранку зробити її головною героїнею продовження саги?

Не ворушити б нечисть…

 

Для кого: для тих, хто досі не вірить, що все, нарешті, скінчилося.

Смішно: під час звертання головного Вольтурі: «Любі друзі», – зал вибухає реготом.

На що звернути увагу: на те, що, все, дійсно, скінчилося!

Надія Купріненко