Стоячи за мольбертом

Пітер Кері Крадіжка. — Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2008. — 352 с.

Психологія митця у світовій літературі описана вже не раз і не два, тож братися за її змалювання і не боятися при цьому бути хоч якоюсь мірою плагіатором можуть тільки справді талановиті й певні у своєму талантові люди. Те ж саме можна сказати і про спроби говорити від імені розумово неповноцінної людини.
Та Пітерові Кері у своїх талантах сумніватися не доводиться. По-перше, він маститий автор, лауреат купи премій, навіть широковідомого «Букера» отримував двічі (у 1988 та 2001 роках). По-друге, взнаки дається немалий життєвий досвід (Кері народився у 1943 році). Та й критики і читацький загал ставляться до нього вкрай позитивно й появи нових романів чекають із нетерпінням.
Тож остерігатися, що новий роман «Крадіжка» (в оригіналі він має ще й підназву — «Любовна історія») виявиться нецікавим — справа марна.
І дійсно, читати цю історію кохання можна або з інтересом, або з дуже великим інтересом. Попри таку нібито банальну тематику, книжка є якісно відмінною від усіляких дамських романчиків. Хоча б тому, що сама оповідь ведеться від імені чоловіка. А якщо враховувати той факт, що цей чоловік іще й митець, талановитий художник, який знає про свій талант і культивує його у собі, для якого цей талант є наріжним каменем у стосунках зі світом, із жінками, з самим собою, то «Крадіжка» набуває особливої цікавості.
Про розвиток подій ми дізнаємося з уст двох персонажів — самого Майкла Буна, генія у вигнанні, та його пришелепуватого братика Г’ю, який є одночасно і тягарем для свого брата, і його янголом-охоронцем та помічником. Кожен з оповідачів зосереджений на собі та на власних переживаннях, тож сподіватися цілком логічної побудови сюжету та повної ясності й зрозумілості протягом усього прочитання книги не варто. Вам доведеться трішечки помізкувати, аби зрозуміти, до чого був викладений той чи інший факт, аби скласти у своїй голові повну картину розвитку подій.
Ще роман можна вважати непоганим довідником для всіх тих, хто уявлення не має про світ образотворчого мистецтва. Пітер Кері не соромиться вживати як відомі всім імена Ван Гога чи Сезана, так і менш знані широкому загалу прізвища на кшталт Беренсона та Вуяра. Розкриває він і таємниці ринку мистецьких творів і не зовсім законослухняні методи деяких мистецьких дилерів.
Особливу увагу варто звернути на переклад, виконаний Володимиром Горбатьком. Йому вдалося наділити кожного персонажа своїм специфічним мовленням, яке вирізняє його з-поміж інших героїв твору. Цікавим є використання у перекладному виданні яскравого сленгу, який іноді навіть стоїть на межі з не зовсім цензурною лексикою, та все ж цієї межі не переходить. Фізіологічні подробиці у викладі Г’ю взагалі звучать по-дитячому (він же несповна розуму) і ніякої відрази не викликають.
Загалом же і в цілому книгою «Крадіжка» Пітер Кері вкотре підтвердив своє цілком заслужене звання автора непересічного, автора цікавого і автора щоразу нового. Йому знову вдалося обрати тему, від якої далека більшість людей, але яка у викладі Кері не може залишити байдужою нікого.

 

Світлана Петрик.