Девід Лінч по-київськи

Марія Штельмах Янголи вигадують сни: Неформатні історії реального міста у форматі нереального

Ми вже звикли до пафосу і невиправданої філософічності, приправленої нікому не потрібними одкровеннями та фізіологічними сценами, у сучасній українській прозі. Прийшов час продуманої психологічності, яка зароджується на межі двох вимірів — реального і містичного. Саме такою і є історія, викладена у новому романі Марії Штельмах «Янголи вигадують сни».
Ми натикаємося на дві реальності — форматну і неформатну — і дуже довго не можемо зрозуміти, що ж відбувається насправді, а що є просто нафантазованим. У кожної з двох реальностей є всі ознаки буденного звичайного життя — переповнене людьми метро, набридливий інститут, не менш набридлива робота, випадкові бажані і небажані зустрічі. В обох реальностях є елемент надреального — смерть. Хоча… можливо, ми вважаємо смерть чимось малоймовірним, чимось, що може статися з ким-завгодно, тільки не з нами, тому й текст Марії Штельмах видається таким надприродним.
А ще надприродною здається невиліковно щира віра купки людей (чи, принаймні, однієї людини) в янголів, справжніх янголів — посланців Бога, які здатні зробити людину кращою.
Добре помітна основа, на якій авторка створює свій текст. Разом із «Так казав Заратустра» Фрідріха Ніцше, це й менш філософські (за формою, але не за змістом) тексти «Свято, яке завжди з тобою» Ернеста Хемінгуея і «Щоденник генія» Сальвадора Далі. Цитати з цих творів вплетені у канву власного тексту Марії Штельмах природно і невимушено, як і має бути у справжньому постмодерністичному творі.
От тільки чого аж ніяк не вдалося уникнути під час прочитання, то це асоціацій із фільмами Девіда Лінча, або, якщо бути геть точним, із його шалено популярним «Твін Піксом». По-перше, головна героїня — фатально-мудра білявка-провидиця, яка має зв’язок із вищими силами, на ім’я Лола. Та й інший головний герой Карл має дещо спільне з агентом Купером. Він весь час бачить Лолу уві сні і поступово закохується в неї, намагається зрозуміти причину усіх її вчинків, причину, через яку вона стала такою, якою є. Чисто лінчівськими видалися й ті сцени, де Карл зустрічає людей (переважно — дітей і красивих молодих жінок), які говорять йому важливі речі, без яких існувати далі він не зміг би, без яких неможливе розуміння вчинків янголів із Лолою на чолі, а ці люди потім зникають, розчиняються у повітрі, виявляються просто породженням його власної уяви. Звісно, така схожість з відомими фільмом і серіалом не наскрізна, але в деяких моментах вона просто вражаюча.
Загалом же текст приємний у прочитанні. Основою його є діалоги. Діалоги різні: філософські, буденні, вишукані, жорстокі. Події розвиваються динамічно і щоразу неочікувано, тож відірватися від книги складно. Інтригує і багатозначне «Далі буде…» в кінці. Невже історія не скінчилася? Невже це ще не всі сни, які могла вигадати авторка? Невже будуть нові жертви і нові люди, яким фатальна білявка Лола являтиметься уві сні?

Альбіна Маляр.