Пригоди об’єктів Богдана-Олега

Богдан-Олег Горобчук Місто в моєму тілі: Поезії / Передмова Ростислава Семківа, післяслово Сергія Жадана. – К.: Смолоскип, 2007. – 160 с.

Під знаком Богдана-Олега Горобчука минув видавничий 2007 рік у галузі сучасної поезії – ще б пак, одразу три збірки! Сам автор є представником парадоксально нескінченного потоку поетів із Житомира. Потоку, з якого навіть навскидку завжди можна назвати декілька наймолодших талановитих авторів: Олексій Хабаров, Юлія Стахівська, Стронґовський, Марія Сивоха… Не кажучи вже про старших. Участь у тамтешній наївно-неоавангардистській організації „Мистецька Гільдія Неабищо” свого часу суттєво вплинула на поетику Горобчука, на його інтерес до лінгвістичних та екстралінгвістичних експериментів, несхильність до прямих традицій.
„Місто в моєму тілі” – це поезія речей. Це гостросюжетні пригоди об’єктів і структур у заплутаній і риторично активній мові. Об’єкти різні: фрукти, ребра, глибини, революціонер Раковський, кров і навіть автор цих рядків, котрий заради цікавості став працювати на житомирському заводі “Агробудіндустрія”. А головне у їхніх пригодах – ті емоційні стани, які вони провокують. Перефразовуючи самого Горобчука, „емоційна історія буденності”. У цій емоційності багато хто вбачає своєрідний пошук сакрального, який текстово часом втілюється в пошуки Бога, і це можна вважати ілюстрацією можливої тенденції відходу сучасної літератури від, умовно кажучи, необов’язковості й усеохопної тілесності.
Особлива річ – мова „Міста в моєму тілі”. Вона одночасно чи не найсильніше і чи не найслабше місце поезії Богдана-Олега Горобчука. Ця мова цікава і кумедна: заголовки, кожне слово яких набрано з великої літери, специфічні, майже наукові звороти в поєднанні з вуличними словами, натхненні, довжелезні, безперервні періоди та легка наївна іронія, блискуча пливкість, ігри інтонацій… Вона, зрештою, дуже стильна й індивідуальна. Та часом ця ж мова робить вірші занадто громіздкими, і навіть милі й вигадливі тексти про Раковського починають тонути у власній багатослівності.
Зате завдяки „Місту в моєму тілі” багато хто почитає „іншого” Жадана. Ідеться не про впливи Жадана на творчість Горобчука, які підкреслюють автори деяких рецензій, але котрі при детальному розгляді кудись зникають. Ідеться про післяслово до книги, написане Сергієм. У цих „доказах існування Бога” Жадан абсолютно невпізнаваний, натхненно аналізує мотиви поезії Горобчука, не висуває жодних провокаційних гасел і взагалі нібито згадує про свій кандидатський ступінь у сфері філологічних наук.
„Місто в моєму тілі” – не просто поезія для декламації у парку. І тому часто доводиться читати або чути про те, „як же її краще читати”. Більшість „експертів” сходиться на тому, що найкраще сісти й читати Горобчука без упину, до самого кінця – слава Богу, всього сто шістдесят сторінок. Та я пораджу навпаки: майте „Місто в моєму тілі” коло себе напохваті, час від часу відкривайте та почитуйте по два-три вірші. І відкриється вам то несподівано яскравий бандитський район, то всеохопна любов, а то й майже публіцистичне співчуття до людей, що мерзнуть на вулиці. Співчуття, котре, сподіваймося, не боїться і не злякається профанацій.
Олег Коцарев

Олег Коцарев.