Христос і Богородиця на галицьких гравюрах

Володимир Стасенко. Христос і Богородиця у дереворізах кириличних книг Галичини ХVII століття: особливості розробки та інтерпретації образу. — К.: Видавничий центр «Друк», 2003. — 336 с.

XVII століття — знаменний період в історії українського мистецтва, проте його повноцінне осмислення тільки починається. Про бароко як домінуючий стиль того часу сказано вже багато. А втім, бракує конкретних досліджень, які спиралися б не на особливості світогляду загалом, а на конкретні пам’ятки і твори мистецтва.
Виразниками ідеалу барокової людини, її потягу до прекрасного й досконалого стали образи Христа й Богородиці. Серед багатьох інших уявлень у бароковому мистецтві вони також грали значну роль в оздобленні богослужбових та світських книг. Аналіз цього явища із мистецтвознавчого, філософського та естетико-культурного боку й став провідною ідеєю монографії Володимира Стасенка.
Крім того, львівський вчений зосередився на ґравюрах кириличних книг Галичини. Це пояснюється тим, що галицьке граверство з’явилося набагато раніше, ніж на Сході України (адже із Галичиною пов’язуються згадки про початок книгодрукування на українських землях). Саме у Галичині — у Львові, Стрятині, Крилосі, Уневі — закладалися друкарні, що формували українське ґраверство і безпереч­ний вплив яких простежується у видавничих центрах за межами України: у Московії, Молдавії, Румунії, Угорщині, Прибалтиці.
Володимир Стасенко у монографії зосереджується на питанні формування традицій та особливостей галицької школи дереворізу. Виявляється, що особливо вплинули на особливості книжкової гравюри вимоги «замовника», передусім в особі Ставропігійного братства. Місцеві галицькі майстри під впливом замовників виробили власні або ж удосконалили існуючі формально-виражальні засоби. Зосереджуючись на образах Христа й Богородиці, вчений порівнює їх галицьке втілення із уявленнями авторів інших друкарських осередків, зокрема Києва, Почаєва та Чернігова. Володимир Стасенко під новим кутом зору з’ясовує функції сакрального образу у тогочасному суспільстві — як вияв барокової теорії краси. Адже Христа й Богородицю богослови XVII століття наділяли ідеальними фізичними й духовними якостями, на фізіогномічній основі Христа будувалося зображення святих мужів, а від іконографічних особливостей образу Богородиці залежала іконографія всіх святих жінок.
На перетині з літературою — аналіз іконошанування в полемічній літературі (виділено дефініції Івана Вишенського, Герасима Смотрицького, Василя Суразького, Лазара Барановича, Григорія Сковороди).
Окремо хочеться звернути увагу на сучасний та гармонійний дизайн видання, влучність поєднання літературного наукового тексту та розкішного візуального ряду, що постає за рахунок багатого ілюстративного матеріалу. Вражає повнота поданих та опрацьованих автором граверських пам’яток, які проливають світло на малознані джерела європейської духовності.
І на завершення: цього року книга була відзначена журі конкурсу «Мистецтво книги України», де отримала першу премію.

Я. П. Запаско, доктор мистецтвознавства, професор Львівської академії мистецтв.