Життя жорсткіше?..

Євгенія Кононенко Три світи: вибрані новели. – Л.: ЛА «Піраміда», 2006. – 152 с.

У романах рожевосльозого Річардсона ─ сентиментального автора XVIII століття ─ персоніфікована чеснота завжди перемагає та здобуває вистраждані нагороди, а розпуста карається; у чорних романах маркіза де Сада розпуста завжди отримує від життя найкращі кусні, а чеснота, навпаки, бідує і зносить численні кривди. У новелах же Євгенії Кононенко недоля випадає і правим, і неправим.

«Три світи» ─ назва першого оповідання її нової збірки, що витлумачує нескладну ієрархію людських життів: нижчий світ спить на брудних матрацах у підвалах, сидить по в’язницях й отримує по пиці; ті, хто із середнього світу, стоять у чергах, їздять у переповненому трамваї, інколи ходять у гості з бісквітом; у третьому світі читають Шекспіра в оригіналі… Низів Євгенія Кононенко у своїй прозі не зачіпає, але демонструє, що в інших світах так само не сиплються з неба щасливі квитки. Професор, який знає фарсі, змушений варити кашу на тій-таки сірій кухні, що й інші мешканці комуналки. Жінка викроює ранкові години, щоби на кухні скласти кілька віршованих рядків, — поки її свекруха здійснює рейд київськими ринками, а «дорогоцінний» чоловік і дитина сплять. Інтелігентна стара жінка засуджує спосіб життя родичів і через власну гордість сидить самотня й голодна. Інженер тиняється кав’ярнями та спить на вокзалі серед пияків і повій, тому що лишатися в житлі-коморі ще нестерпніше…

Оповідання Кононенко виходили друком у другій половині 90‑х та у 2000‑х роках, проте час оповіді в них майже завжди радянський — і це найкраще тло для непривабливих законів життя, в якому піднесене впадає у прозаїчне, романтика перетворюється на реалії, пристрасть — на ґвалтування та на 650 карбованців дрібними купюрами. Один із головних героїв тут — побут, а з ним — похідні персонажі: драні колготки, аборти, трилітрові слоїки з консервованим перцем, кінцева 111‑го автобусу, вимикачі в туалеті. «Жона пере, як перед кінцем світу. Вона у брудному халаті, нижче спини велика мокра пляма». Усі побутові замальовки зроблено дуже майстерно; все це вже було десь бачене, пережите й почуте: запісяні ковдри, гранчаки з портвейном під грибком дитячого майданчика, ганчірка, якою витирають плиту, коли тікає каша, тощо, — а тому герої стають настільки зрозумілими й упізнаваними, що хочеться самому заплакати з розпачу. Та потім витерти сльози й читати далі — бо дуже вже цікаво.
Головні героїні новели «Віра, Надя, Яна» символізують три можливі шляхи, якими може піти жінка: але який із них найкращий, який веде до світлого майбутнього? Це тільки в старих добрих казках великий камінь неодмінно пропонував оптимальний варіант, а в реальному житті й наліво підеш — нещасною будеш, і направо підеш — нещасною будеш… В оповідях Євгенії Кононенко коханці — завжди одружені, чоловіки укомплектовані свекрухами, а діти галасують і дзюрять у штанці.
Тому дочитуєш книжку з утішною думкою: життя не завжди жорсткіше за літературу.

Ірина Стасюк.