Тоталітаризм як винахід ХІХ століття

Ханна Арендт Джерела тоталітаризму. — К.: Дух і літера, 2005. — 584 с.

Книжка «Джерела тоталітаризму» — безсумнівний науковий бестселер: написана наприкінці 40‑х років, вона багаторазово перевидавалася, провокувала гострі дискусії, змушувала десятки опонентів писати авторці гнівні відповіді. Ба навіть тепер, через понад п’ятдесят років після видання, ця праця все ще є актуальною настільки, щоби серед тисяч інших досліджень, присвячених тоталітарним системам СРСР та нацистської Німеччини, залишатися однією з найчастіше цитованих.
Річ у тім, що Ханна Арендт поставила під сумнів тези, які здавались аксіомами, й синтезувала принципово нове бачення причин і передумов історичної катастрофи, що спіткала людство у ХХ столітті. На її думку, світ почав рухатися до тоталітаризму не після Першої світової війни, а ще у ХІХ столітті, яке ми зазвичай уявляємо як епоху «золотого спокою», вікторіанського добробуту й багатообіцяльних наукових відкриттів. Але Ханна Арендт уважає, що постання ліберальних урядів по всій Європі, організація національних держав, формування громадянського суспільства були не ознаками конструктивного розвитку людства, а «першими дзвониками» лиха, що насувалося. Парадокс? Арендт узагалі парадоксальна авторка. Для неї, за власним висловом, прогрес і приреченість — два боки однієї медалі, особливо коли це прогрес імперіалістичної держави на шляху до поневолення малих народів. Теорія Арендт значною мірою детерміністична: авторка вважає, що Друга світова війна була неминучою. Дослідниця шукає приховані механізми, що працювали на формування тоталітарних режимів задовго до їхнього офіційного «народження». Два основні витоки тоталітаризму, за Арендт, — антисемітизм, що заклав підвалини європейських расових теорій, та імперіалізм, який дав світові принцип «експансії заради експансії». Антисемітизм (а не звичайне побутове юдофобство), так само як і континентальний імперіалізм Росії та Німеччини, набули розмаху не у ХХ, а ще в ХІХ ст. Тож дослідниця ставить питання: невже ніхто не бачив, куди рухається світ, невже політики й інтелектуали не могли — або не хотіли — попередити катастрофу?
До речі, Ханна Арендт ставила ці геть не риторичні запитання не тільки на сторінках книжки. Протягом 40‑50‑х років вона працювала в багатьох впливових міжнародних єврейських організаціях і чи не єдина мала сміливість для того, щоби захистити себе від переслідувань?» Як чесна донька свого народу, вона не дозволила собі закрити очі на випадки колабораціонізму багатих євреїв із націонал-соціалістами під час Голокосту. За це її відсторонили від гуманітарної діяльності єврейських організацій. Ще одного прикрого удару Ханні Арендт завдала звістка про те, що її видавець і близький друг Ганс Реснер у минулому був членом націонал-соціалістичної партії, функціонером СС та автором дисертації на юдофобську тему.
Попри давність написання, «Джерела тоталітаризму» не втратили своєї актуальності. Це «must read» (обов’язкова для прочитання) книжка, написана філософом не лише для істориків та політологів, а й для всіх, хто думає та зазирає в минуле власного народу, не боячись знайти там щось жахливе.

Ганна Каневська.