Останній герой

Андрій Кокотюха Юля. — Х.: Фоліо, 2006. — 448 с.

Біле тло, червоні літери на обкладинці — колорит агітаційних плакатів БЮТ, фото жінки-політика з модельною зовнішністю… Якщо пригадати слова Андрія Кокотюхи, сказані на останній «Коронації слова» («Я — маленький свічний заводик із виробництва текстів»), із першого погляду на книжку розумієш: він таки поклав письмо на комерційну основу. Що поробиш, безкорисливі часи гомерівської Іліади давно минули, й про сучасних героїв епосів на шару не пишуть — навіть про Че Гевару, а що вже казати про осіб, причетних до української політики.
А втім, цей, м’яко кажучи, тенденційний опус вигідно вирізняється серед інших книжок, присвячених особі Юлії Тимошенко, — а спроби написання її біографії вже були, та деяких із них, як-от сумнозвісного «Невыполненного заказа», краще не читати. Продукт пера ж пана Кокотюхи, хоча й, зрозуміло, прагне створити якомога привабливіший міф про Юлю, проте все-таки вільний від безсоромного пафосу в стилі радянських оповідок про дитинство Ілліча. За Леді Ю визнано певні вади, однак на загальному тлі інших українських політиків вони лишаються практично непоміченими. Мовляв, давала вона інколи хабарі, але хто в той час не давав. Так, спершу її бізнес був тіньовим, але, даруйте, це правила патологічної пострадянської економіки. Так, вона не свята, але…
Врешті, святою Юля таки виявляється. Ось православна церква Київського патріархату нагороджує її орденом Святої Варвари-великомучениці, а Кокотюха тим часом здійснює екскурс в історію — хто ж така Свята Варвара? Цнотлива діва, що сповідувала Трійцю, а її за це немилосердно били, морили голодом і спрагою, виставляли її голе тіло на позір, катували жилами волячими й далі роздирали її рани гострими скалками… Та це ж ніхто інший, як Юлія Володимирівна! «Юля так само виявилася непохитною у своїй вірі, здатна була на чудеса та за свої переконання страждала. Одна тюремна камера на Лук’янівці чого варта, не кажучи вже про несправедливу відставку її з прем’єрського поста». Кінець цитати.
Так само завдяки риториці автора імідж енергетичного бізнесу Тимошенко (яким вона орудувала до політики) із сумнівних махінацій відбілюється до спасіння держави у кризовий період. Та це можна пробачити книжці, яка за своєю природою не може не робити необхідних ідеологічних реверансів. А загалом — написано доволі інформативно та якісно. Не забуваймо також, що текст цей створив досвідчений письменник, автор уже з двох десятків пригодницько-детективних романів. Художній талант письменника — окрема розмова, але інтригу тримати він уміє: спочатку сухо згадує факт (наприклад, автокатастрофу), а вже кілька сторінок потому, підігрівши цікавість читача, оповідає його в подробицях.
Додамо, що в книжці вміщено кількадесят фотографій Юлі, й на всіх вона — осяйна та вродлива, нема жодної, відзнятої раніше 2001 року. Як стає відомо із самої книжки, Юлія Володимирівна особисто відбирає світлини для публікацій. А так хотілось би побачити ілюстрацію епізоду, де юна Юля Григян стоїть на футбольному полі, нагнувшись додолу, й дістає м’ячем по сідничках від дворових товаришів…

Зенон Кипріян.