Інтимні листи з присвятою

Олена Теліга Вибрані твори. — К.: Смолоскип, 2006. — Серія «Розстріляне відродження». — 344 с.

Нова збірка вибраного Олени Теліги, приурочена до століття від дня народження авторки, інтригує суто по-жіночому. Позірно знане й нібито давно відоме в ній водночас несподівано та елегантно, наче знехотя, відкриває спершу кілька нових деталей, потім — іще, аж поки читач не розуміє, що зі школи вивчене лиш для школи й годиться, що за кількома новими деталями криється так багато незвіданого, що нічого він до діла й не знає… Але ж як хочеться дізнатись!
Справді, більшість віршів і прозові твори Олени Теліги вийшли друком не вперше. Та вперше в незалежній Україні по­бачили світ присвячені автор­ці спогади її друзів — Олега Штуля-Ждановича, Євгена Маланюка та Олеся Бабія. Упорядник (Осип Зінкевич) долучив їх до солідного літературно-критичного корпусу, де поруч із працями соратників Теліги вміщено дослідження сучасних літературознавців, написані спеціально до цього видання.
Не менше цікавого відкриють читачам і примітки — принагідні екскурси в нашу історію в особах та емоціях. Cуперечки й інтриги, «байдужість, хитрунство, опортунізм, а то й злоба тодішньої т. зв. еліти в час драматичного розколу ОУН» — ці замалим не детективні деталі й сюжети захоплюють, оновлюють підручникові теми та спонукають шукати добрих видань з історії України ХХ століття.
Очевидно, проте, що старанно дібраний фактичний та аналітичний супровід (до речі, доступно викладений) — нехай добре зроблена, а таки оправа. Сенсу та ваги цей матеріал набирає лише обрамлюючи найголовніше — самі тексти Олени Теліги.
Близько третини книжки складають її публіцистичні твори, серед яких уміщено також новелу й лист. Читач має нагоду скласти собі враження про політичні та мистецькі погляди сильної, гордої та сміливої людини, життям і смертю відданої Справі; простежити між міркувань і гасел впливи «творців нової душі нації» Лесі Українки та Дмитра Донцова й водночас — полеміку з «винниченківщиною, яка штовхала нашу молодь на бездоріжжя аморальності, безхребетності та цинізму», та осуд позиції «Тичини, Рильського, Сосюри й інших партачів життя»; дізнатися, що зближує «майстрів життя» гетьмана Мазепу та комунісна жаль, прозовий спадок Олени Теліги знаний навіть менше, ніж поетичний.
Майже буквально — жменька віршів, часто несподівано різних, та однаково майстерних, довершує збірку. Власне, довершує інтригу, бо не так пояснює і дає відповіді, як ставить нові й нові питання, вишукано та ненав’язливо, наче бавлячись, пропонує натяки, недомовки, двозначні погляди й жести, огранюючи витончену та несподівано нову жіночність, творячи дивний неспокій, що раз-по-раз повертатиме до фото, вміщених у виданні… Інтимні листи до Всесвіту, інтимні листи до кожного, інтимні листи до зголошення… Зголошуйтеся — і, напевно, ще не раз перечитуватимете цю книжку, аби вкотре переконатися: вони знайшли адресата.

Микола Ковальчук.