Побачити справжнє

Ірен Роздобудько Амулет Паскаля: Роман. – Харків: Фоліо, 2007. – 189 с.

     Чи вірите ви, що кожен має визначену наперед долю? Але, якщо прагнеш, можна змінити її чи втекти у пошуках кращої. Втекти від цеглини на краю вашого даху. Від закоханого у вас мільйонера, що хоче відвезти вас у віллу на березі океану. Втекти тому, що все це, яким би можливим не здавалося, – омана. Тому що серце мовчить. Воно хоче справжнього.
    Молода жінка, що приїхала до будинку мсьє Паскаля за оголошенням, шукає не лише роботу а й… Цього вона й сама не знає. А у цьому маленькому містечку – «дивовижне повітря», своєрідні мешканці, шикарний будинок її роботодавця та дивна  посада. Вона має розкішні сукні, шикарні апартаменти, напаковані технікою – одним словом, усе, що забажає.  А обов’язків небагато. Власне, один – наливати вино гостям мсьє Паскаля, що збираються за довгим дубовим столом, граючи у гру «На вихід».
    «Люди такі дивні. І їм завжди чогось бракує, аби здійснити свої наміри – сміливості, наказу, грошей, віри… І тому багато чого в їхньому житті не відбувається. А це, погодьтеся, досить прикро», – говорить дивакуватий господар. Всі, хто збираються за його столом, можуть зіграти. А пощастить – витягнути скляну кульку та поїхати звідси – здійснювати власні плани.
Та одного разу героїня роману, пані Голка, як називає її мсьє Паскаль,  згадує, навіщо приїхала: господар дарує їй амулет – скляну кульку із квіткою всередині. А доля очікує на неї в міській кав’ярні: тут жінка  зустрічає того, хто також має химерну кульку. Так поєднується минуле з майбутнім… І хто сказав, що доля обирається не так? Та це – лише одна грань історії…
    Цей роман-містифікація – багатошаровий. Один на оден накладаються «смачні» описи, іронічні роздуми, любовні-майже-історії, епізоди з життя, тонко пов’язані між собою. Хоча героїня переконана: у всьому цьому мало сенсу, й існує мізерна надія його знайти. Таким є дещо саркастичний стиль Роздобудько: часом пригодницький, витончено-філософський, із цинічно-ліричними вкрапленнями. Її книга веде діалог із читачами. Адже серед приїжджих жителів своєрідного містечка трапляються відомі нам особистості (але їх ще потрібно вгадати).
    Лише інколи до оповіді домішується присмак зверхності до тих, хто живе, як усі: любить банальні лавсторі, пускає «мильні бульбашки» пустих балачок і терпляче вариться в казані буденного. Героїня Роздобудько не хоче бути такою. Але її сарказм стосується рівною мірою як себе, так і інших. Тому, певно, попри своєрідну філософію, тут немає ні крихти пафосу («саме так потрібно жити!»). І читач цієї книги також має бути готовим вийти за рамки одномірного буття із залізно прописаними істинами. І, можливо, проігнорувати деяку зверхність авторки.
    Тому, якщо вам набридла буденність і у житті, і у прозі… Якщо вас дивують безглузді стереотипи, що заважають бачити, тоді цей «філософський струмок» книги – для вас.

       
    

Наталя Литвинова.