Їжачок, Ведмедик та всі-всі-всі

Крістіна Батлер Снігові друзі. Літературний переказ із англ. Б. Бойко. – К.: Країна Мрій, 2007. – 32 с.

Маленькі діти люблять ритуали. Хтось не хоче йти спати, доки перед сном не вкладе до ліжечка ляльку. Хтось обов’язково мусить подивитися по телевізору вечірній мультик. А хтось вимагає, щоб мама чи тато розказали казку перед сном. І от коли запаси фантазії вже вичерпуються, доводиться їх поповнювати за допомогою новеньких книжок. У видавництві «Країна Мрій» розпочали серію, яка так і називається – «На добраніч».
Ці книжечки належать до тих, які діти потім згадують усе життя. За обсягом вони невеликі – тридцять сторінок. Та й тексту на сторінці зовсім обмаль, від сили два абзаци великим кеглем. Натомість решту аркуша займають малюнки. І це не просто ілюстрації, а справжнє диво! Снігова баба на обкладинці приємно шершава на дотик – малюкові без сумніву сподобається торкатися до неї своїм крихітним пальчиком. А ось у іншій книжечці – Їжачок, який позіхає, бо час лягати спатки у затишну нірку. Довгі травинки і холодна завірюха, кумедне хутро звірят і гарно вловлені емоції на їхніх мордочках. А ще – цікава техніка ілюстрування (спільна для всіх художників, які працювали над серією). Завдяки їй малюнки немовби волохаті й дуже добрі.
Сюжети книжечок – милі та повчальні, без надмірного дидактизму. Вони вчать, що треба товаришувати із тими, хто стрічається в тебе на шляху. Не здаватися перед труднощами. Дбати про всіх, хто потребує допомоги. Словом, сповідуючи християнські цінності, простенькі оповідки спонукають дітей бути добрими. Але не варто думати, що простота історій зробить їх такими собі «метеликами» – брошурками на один раз. Навпаки – швидше, малюки замучать батьків проханнями перечитати давно вивчені на пам’ять книжечки «На добраніч». А тоді й самі по малюнках розказуватимуть ці історії своїм іграшкам. Згодом, може, вчитимуться читати, виводячи по складах надруковане більшим шрифтом «ОТ ХАЛЕПА!» на полях книжки… Зазвичай саме так діє магія книг, виданих із любов’ю.
Аудиторія серії – діти, які вже не рвуть книжки на клапті (таким читачам-початківцям ліпше придбати видання із картону або тканини), але й не школярі (тим краще підійдуть якісь повнометражніші історії). І ще один момент – можна не боятися того, що, мовляв, книжки перекладні, а тому будуть чужими дітям. Серія навдивовижу перегукується із нашим традиційним дитячим інтертекстом. Мої особисті асоціації – рідна серія мультиків про Ведмедика та Їжачка (того самого, який у тумані). По-перше, ті ж герої – Їжачок, Ведмедик і ще багато звірів. По-друге, схожа «волохатість» зображень. По-третє, така ж доброта та наївність! І взагалі, є навіть сюжетні перегуки. Ось цитата зі «Снігових друзів»: «Маленький Ведмедик… оглянувся довкола, але нікого не побачив. – Агов! – гукнув він у далечінь. – Агов! – відповіла дзвінка луна». Хіба ж вона не дублює знаменитий фрагмент із мультфільму: «Еге-ге-гей! – гукнув Їжачок. – Еге-ге-гей! – почулося здаля»?
Читач рецензії, певно, нашорошив вуха: така ж солодка ця бочка меду, що просто не віриться, що в ній без ложки дьогтю обійдеться. Але таки обійдеться. Єдине може засмутити – той факт, що серія перекладна. Прикро: невже не знайшлося би в Україні письменника, здатного написати простенькі, але щирі оповіданнячка, та художника, спроможного настільки чудово їх проілюструвати?

Віта Левицька.