Розсипані вітражі, або Вино руїн

Анджей Стасюк. Юрій Андрухович Моя Європа. – Львів: ВНТЛ – Класика, 2007. – 206 с.

Під однією обкладинкою в цій книзі зібралися два есеї поляка і українця про найдивнішу частину світу – Європу. Це не тільки спостереження талановитих письменників і досвідчених мандрівників, а й роздуми людей, які неподільні з історією своїх країн, не байдужі до минулого й майбутнього своїх народів і самі є часткою європейської спільноти.
Есей Анджея Стасюка називається «Корабельний щоденник». Це уявна подорож у просторі, про яку автор говорить так: «…я – уродженець мазовецьких низовин – відчував ненастанний протяг… зі сходу на захід і навпаки… що часом набирав метафоричної форми… як вітер історії… чи туди, чи звідти, але завжди крізь нас».
Погляд письменника проникливо зіркий і пильний: «Мапа Європи нагадує таріль з якоюсь стравою. Німецька котлета, вагон російських картопель, французький салат, італійська спаржа, іспанський десерт і британський компот на запивку. Тут і там усе однаково заляпане плямами якихось підлив. Соус угорський, соус чеський, румунське яйце нам’яко, шведсько-норвезький оселедець із хеком на закуску, гірчиця Бенілюксу, польський шпинат, надкушена й покришена грецька скибка – словом, непогана мішанка». Даруйте таку довгу цитату, але це блискуче дотепний портрет перенаселеної частини планети!
Ці дивні лінгвістично-оптичні асоціації автор називає проявами так званої центральноєвропейської хвороби, коли людей «…розсіяно світом для того, щоби нагадувати нам про випадковість нашого існування… Але після людської ступні завжди лишається слід, і тому ми мандруємо все далі й далі у пошуках незайманих земель». «Це звісно, утопія, — говорить автор, — просто я шукаю переходів на інший бік фотознімка… мій первісний образ європейської географії нагадує розсипаний вітраж».
Юрій Андрухович назвав свій есей «Центрально-східна ревізія». Тональність цього тексту трохи інша. Якщо перша подорож – у просторі, то наш автор мандрує більше в часі. На зловісному фоні світових катаклізмів, коли дивовижним режисером людських доль виступає випадок, задіяна історія роду від прадіда до автобіографії…
Письменник гостро відчуває час, що летить скоріше, ніж йому хотілося б. Але й тут стає в пригоді уява, що більш важлива за реальність: «Це не тільки теперішнє, це також минуле, коли не було смерті… це так само майбутнє, звідки я на все це дивлюсь, інакший. Це повнота часів – три в одному… це простір співіснування часу і вічності. І там, де нам це вдається, там, де ми осягаємо… цю повноту, ми, можливо, нарешті стаємо собою».
І нехай на мапі Європа — всього лише кольорова пляма, але то мапа, папір, а так – це дивовижна природа, складна історія, столітні культурні традиції. І що найважливіше: вітчизни авторів книги – Польща й Україна – географічно лежать у її центрі, в «її абсолютному серці».

Тетяна Дігай.