Про острови та деміургів

Борис Гуменюк Острів. – К.: Видавництво Сергія Пантюка, 2007.– 176 с.

Творення світів як творення сенсів – такою є тема та ідея нового роману Бориса Гуменюка «Острів», що має промовистий підзаголовок «Декілька деміургічних спроб». Новий твір Гуменюка потребує, здається, не просто спецiально пiдготовленого, а – даруйте на слові – професiйного читача, оскільки відразу доволі складно визначити, який саме це роман. Отож, маємо декілька варіантів.
З одного боку, це соціальний роман про життя підлітка Олеся (він щойно закінчив восьмий клас); юнак протестує проти ворожого йому оточення, котре одержиме ідеєю втечі від себе. Містечко біля річки Серет (Острів – то власна назва), що вмирає після розвалу греблі, стає осередком, який «виховує» таємного революціонера Олеся. Мотив «не стоїть село без праведника» (Олесь єдиний усвідомлює неправильність життя, що оточує його, і намагається це змінити) перегукується в «Острові» із мотивом «сієш вітер – чекай бурю на жнива» (наскільки правий Олесь, намагаючись привести людей до тями тим, що руйнує звичне для них середовище?). Втім, як повноцінному соціальному роману «Острову» бракує чіткого сюжету, рух котрого зумовлювався би особистісним розвитком головного героя: на початку «Острова» Олесь такий самий, яким ми його зустрічаємо у фіналі роману.
«Острів» – це й фантастичний роман. Існує такий собі усамітнений острів, на якому мешкають численні генерації людей, основним завдання життя  яких стає від цього острова втекти якнайдалі. Острів відокремлений від великої землі ровом, за ровом мешкає дракон (ніхто змія, щоправда, не бачив). А найвищою цінністю острова є деревина, з якої будують човни і човники. Одного дня серед людей з’являється оракул Ной і вчить, що треба збудувати великого корабля, одного для всіх. Ідея ця захоплює люд: на лагодження корабля йдуть домовини батьків і хрести з дідівських могил. Згодом оскаженілі від ідеї та втоми люди збагнуть, що не всім вистачить місця на рятівному кораблі та почнуть вбивати один одного. Олесь – єдиний, хто спроможний протистояти Ноєві, – підпалює корабель, і оракул гине в полум’ї. Люди швидко забувають історію з великим кораблем і знову починають будувати човники.
“Острів” – це і філософські роздуми. Анотація до роману радить шукати нам у цьому тексті відчутні сліди Еко і Джойса. Я б порадила звернутися до Камю і Сартра. Люди – острови, чужі всім і собі самим. Інші/інакші, що намагаються позбутися цього відчуження, – найзліше зло. Але ж і зло – то самі люди. Єдиний можливий стан для людини – страх, самотність, постійне очікування на зустріч із Творцем і намагання збагнути, навіщо вона – ця зустріч – потрібна. Знайомі орієнтири екзистенціалізму, чи не так?
Як говорить сам Борис Гуменюк, «це мав бути цілісний медитативний твір із добре прописаним головним героєм всередині, а назовні – з всевидючим, всезнаючим автором». В будь-якому разі, думаю, кожен читач побачить у романі свій власний “Острів”.

Ганна Улюра.