Страх і ненависть Чака Палагнюка

Чак Палагнюк Бійцівський клуб. – Х.: Фоліо, 2007. – 318 с.

Культовий роман Чака Палагнюка “Бійцівський клуб” вийшов друком в Україні злочинно пізно. На цей момент уже, здається, всі охочі подивилися популярну екранізацію 1999 року з Едвардом Нортоном та Бредом Піттом у головних ролях і дізналися, хто ж насправді такий Тайлер Дерден. Тож книжка, радше, стала подарунком усім тим, кого стиль у літературному творі цікавить більше за сюжет. Не може не тішити в цьому контексті той факт, що переклад книги вийшов стилістично цілісним.
Брутальна і практично реалістична історія пригод безіменного офісного працівника стала, за характеристикою самого Палагнюка, соціальною моделлю для багатьох американських чоловіків. Описані у книжці речі, не завжди припустимі у пристойному товаристві, частково належать досвіду самого автора та його друзів, частково справджуються в реальності й після виходу книги. Власне, реальне у книзі все, крім проекту “Каліцтво”. І рецептів вибухівки.
„Бійцівський клуб” написаний 1996 року. Після Достоєвського, після Стівенсона з його Джекілом і Хайдом, після „Механічного апельсину” Берджеса. Практично закривши тему насильства для літератури, автор підняв тим часом іншу тему – порівняно забезпечених і успішних людей, які тим часом не виконують призначення свого життя. Якщо взагалі його бачать. Незадоволення і деструктивну поведінку, що з нього випливає, неможливо компенсувати ані розвагами, ані дорогими речами, що переконливо демонструє на власному прикладі герой “Бійцівського клубу”. Шлях від „зайвих людей” російської літератури до буржуазної приреченості героїв Бегбеде, Уельбека, Пєлєвіна проклав саме Палагнюк.
Критики часто називають „Бійцівський клуб” своєрідним маніфестом покоління дев’яностих. Та навряд чи варто вважати Палагнюка таким собі сучасним Ремарком. „Бійцівський клуб” написаний з позірно безневинним гумором, подібним до школярського підкладання кнопок на стілець. Палагнюк і вустами головного героя свого роману, і в інтерв’ю розповідає свої реальні історії без почуття провини. На зустрічах із Чаком читачі часто оповідають свої “негарні” історії також із гумором. Гумор вбиває страх, і це добре — адже страх нас і без того оточує звідусіль.
З іншого боку, роман переконливо показує, як легко на зміну одним ідеям приходять інші, та як легко ідея може загнати людину у той-таки страх, і через страх – у залежність від себе. Справжнє звільнення можна знайти тільки у… смерті? Коханні? Відмові від комфорту і благ цивілізації? Руйнуванні? Мудрості дзен? Кожен із героїв книги дає на це свою відповідь. До якої з них прихилитеся ви? Чи знайдете свій шлях, якого не знайшли (чи ви вважаєте, що знайшли?) ні безіменний головний герой, ні його найкращий друг Тайлер Дерден, ні красуня Марла Зінгер, ні хворий екс-спортсмен Боб, ні будь-хто інший.
Якщо книгою Палагнюка досі захоплюються мільйони читачів у всьому світі, – значить, авторові вдалося подивитися на тему насильства по-новому. І навіть якщо ви безневинні, як овечка, все одно – це книга про вас. Читайте, отримуйте задоволення чи шкодуйте, та головне – не бійтеся.

Ганна Гриценко.