Пригоди поручика ржевського у стилі фентезі

Марина та Сергій Дяченки Шрам. — К.: Зелений пес, 2006. — 335 с.




Новий герой Дяченків Егерт Солль (бравий гуард — тобто гвардієць, завзятий товариш, омріяний коханець) міг би претендувати на звання фентезійного поручика Ржевського за широкий світогляд (від кінчика причинного місця до кінчика фамільного клинка). Як у кожного справжнього гусара, його неприємності починаються через нестримність у сексуальних бажаннях. Солль намагається звабити «синю панчоху», наречену заїжджого студента— «книжкового черва». Обурений студент викликає героя на дуель і гине в «рівному» поєдинку. Гуард не вперше вбиває безневинну людину, але вперше — на очах таємничого Мандрівця. Останній, своєю чергою, теж витягає шпагу, але тільки для того, щоби поставити автограф на щоці Солля (так, мені теж тут пригадався Гаррі Поттер). Утім, шрам виявився непростим— так Мандрівець навів на гуарда пристріт (маніакально-депресивний психоз, енурез, імпотенція). Ворожка латати карму відмовилася, тож героєві лишився один шлях— перевиховання.

 

Роман «Шрам» — це історія метаморфози. Історія не нова: можна згадати Хлопчика-зірку Оскара Вайльда, теж злого й нехорошого на початку твору, нещасного й одинокого в середині та доброго й пухнастого — наприкінці. Тільки на відміну від казки Вайльда у «Шрамі» все завершується погано — тобто хепіендом. А тому виникає стійке відчуття, що це майже дамський роман, тільки на екзотичному, фентезійному ґрунті.

Отже, для прихильників сентиментів новини добрі: любовна лі­нія у романі виражена сильно. Еро­тич­ні сцени є. Ненависникам же сентиментів лишається тільки зітхнути — любовна лінія виражена настільки сильно, що практично стирчить зі сторінок (особливо ближче до кінця).

 

Автори цього разу зробили ставку не на розлогі описи місця подій і персонажів, не хотіли також пояснювати, що ж це за світ, у якому відбувається дія, яка його історія та які конфлікти. Роман тримається суто на сюжеті, й через це фентезійний світ «Шраму», як на мене, дещо вузький. Практично всі події розгортаються лише у двох місцях: Каваррені, місті гуардів, та в якомусь безіменному іншому місті, прикметному університетом, де працює декан-маг, і таємним товариством Примари Лаш, члени якого розмістились у міській вежі й роблять не знати що. Від цього світу віє радше атмосферою європейських міст пізнього Середньовіччя із вкрапленнями містики, ніж вітрами окремої фантастичної галактики.

З іншого боку, через усунення розлогих описів та історичних екскурсів роман читається дуже легко. Йому не бракує гумору, є багато оригінальних та веселих епізодів. Плюс перекладено його доброю українською мовою — без складних синтаксичних заворотів, замшілих слів чи діалектизмів. Враження лише трохи псують помилочки, пропущені коректором.

 

Отже, вердикт: «Шрам»— книжка для відпочинку, що не обтяжить мозок чи уяву, але приємно розважить. Утім, на конгресі фантастів Росії це не завадило романові свого часу стати найкращим твором у жанрі фентезі.

Антоніна Окініна