А у вас виникало бажання написати історію власного життя?

Артем Чех. Doc 1. – Харків: Фоліо, 2009. – 219 с. – Серія «Графіті».

Кожен із нас мріє написати історію свого життя. Причому написати так, щоб потім її було видано як роман. І щоб той роман був цікавий для читачів і критиків, а потім потрапив до шкільного курсу літератури. Про це ж мріє й головний герой роману Артема Чеха. Створивши документ із сакральною назвою «Doc 1», він фактично скоїв один із семи смертних гріхів – віддався марнославству.

 

Головний герой роману на ім’я Дюшес нічого спільного з цукерками не має. Насправді Дюшес – це просто прізвисько Андрія. Перед нами – історія його життя, не сповнена надриву й істеричності, якими подеколи зловживає сучасна література. Точніше, два епізоди, вихоплені з життя й розділені проміжком у 15 років.

 

Для тринадцятирічного Андрія (коли автор уперше знайомить читача зі своїм героєм) «світ поділяється на підступних користолюбних негідників і на зацьковану лохмайстерню», а тому Дюша з усіх сил намагається чинити опір системі (і до того ж, слово «система» автор послідовно пише курсивом!). Хлопець по-дитячому щиро ненавидить цю систему: школу, комп’ютерні ігри, телевізор, офісних працівників у блакитних сорочках і краватках, однокласників,  політику, алкоголь, цигарки.

 

Натомість захоплюється літературою, виховує в собі цинічного й холодного інтелектуала. Аж раптом випадкове знайомство з двома старшими дівчатами й перше нетривале підліткове кохання змінюють його життя. Знову ми зустрічаємо Дюшу, коли йому двадцять сім. Від підліткового бунтарства не лишилося навіть згадки, адже вся та система, проти якої Дюша виступав у дитинстві, стає для нього звичною й комфортною. Як успішний столичний папараці, тепер він багато курить, п’є, носить светри-сорочки-краватки, грає в комп’ютерні ігри, міняє коханок. Однак із підліткових років йому залишилися проблеми з батьками й спогади про перше кохання.

 

Окрім Дюші, в романі є й інші не менш цікаві персонажі: психічно неврівноважена філологиня бальзаківського віку, майже винниченківські «чорна пантера й білий ведмідь», стара єврейка, яка пережила своїх онуків, столична журналістка-кокаїнщиця, божевільна художниця та інші. Банально, але кожен із них шукає щастя: в самотності, в коханні, в сім’ї, в розмові… Водночас Артем Чех намагається переконливо показати читачеві, як насправді було створено текст, і на сторінках роману прописує історію його створення. Так, періодично Дюша повертається до файлу з первозданною назвою «Doc 1», якому судилося стати «словесною нісенітницею» або ж історією Дюшиного життя.

 

Зрештою, «Doc 1» сподобається читачам, які не люблять розлогих роздумів автора про сенс життя, але охоче читають романи із заплутаними сюжетними лініями. Приблизно такими, як у серіалах, коли мати головного героя виявляється ще й мачухою головної  героїні й таке інше. Словом, любителям розбиратися у стосунках, хто кому кум-сват-брат-коханець, знайдеться робота. Однак «Doc 1» не може бути остаточною назвою вордівського документа, тому, гадаю, можна сподіватися на продовження.

Олена Коваленко