Пані День — Андруховичева

День смерті пані День: Американська поезія 1950-60-х років у перекладах Юрія Андруховича. — Х.: Фоліо, 2006. — 207 с.

Донедавна вислів «День смерті пані День» був назвою поезії Френка О’Гари, присвяченої відомій джазовій співачці Біллі Голідей. Віднині ж цей вислів на вустах українців, адже став назвою антології американської поезії 1950‑60‑х років у перекладі Юрія Андруховича.

 

В антології презентовано творчість поетів-бітників  Аллена Ґінзберґа, Ґреґо­рі Корсо, Лоренса Ферлінґетті, Ґері Снайдера; представників Нью-Йоркської школи Френка О’Гари, Джона Ешбері, Кеннета Кока; а також Школи поетів Блек Маунтен Роберта Крілі та Роберта Данкена.

 

Статус цих поетів на батьківщині (в Америці) вже давно став академічним. В Україніж ці автори відомі не дуже широкому, але загалу, і, водночас, навряд чи імена більшості з них знає хтось, окрім фахівців. Подібного видання українською ще не було. Тому воно має беззаперечну цінність, а також декілька важливих особливостей.

 

«У цій антології дев’ять пое­тів… Десятий тут, напевно, я сам, хоч мав би бути одинадцятим», — коментує кількість обраних поетів упорядник-перекладач Андрухович. Його порядковий номер у збірці може дискутуватися, адже антологія позначена наскрізною авторською інтенцією Андруховича і, водночас, культурно-просвітницькою місією. У збірці домінує особистісне, навіть інтимне ставлення до віршів і постатей, часу — двох десятиріч від середини ХХ століття — і місця створення, особливостей трансферу до нового часу і місця. Усе це ретельно прописане у великій «замість передмові»,де можна знайти відповіді майже на всі запитання щодо передісторії збірки, об’ємні роздуми щодо «іншої Америки, однієї з тисячі можливих», щодо історії представлених напрямків і шкіл, ключову роль серед яких відіграють бітники.

 

То хто ж вони — бітники? Як визначає сам Андрухович, «Біт був передусім екзистенційною практикою, а вже потім — певною літературною тотожністю. Тип бітника найчастіше поєднував у собі асоціальність і маргінальність як свідомий і радісний життєвий вибір, анархізм, мандрівний спосіб життя…» Цей рух створив нову, активну, розкуту, «вуличну» поезію із ламаним ритмом і образним рядом.

 

Нині це вже класика. І цим статусом переклад не міг знехтувати. У цьому інша особливість збірки. Незважаючи на те, що антологія не є вичерпною і повною, яко зауважує сам Юрій Андрухович, обґрунтовуючи власний невибір певних постатей, вона представляє поетів — із обов’язковою фотокарткою, датами життя і, у більшості, смерті, переліком збірок і публікацій. У кінці збірки, у додатках, зібрані найцікавіші критичні огляди, маніфести та інтерв’ю.

 

Звертаючись до самої поезії, помічаєш, що це не застигла архаїка. Ця поезія досить жива й актуальна, вона відгукується на проблемні питання сьогодення, за формою і змістом багато в чому відповідає стану думок і пошуків сучукрліту. Тому збірка напевне матиме резонанс саме серед поетичних і письменницьких кіл. Існує велика вірогідність, що багато хто дістанеться до цього шару непересічної літератури через ім’я та статус упорядника. А може, хтось буде читати та декламувати під записи Біллі Голідей.

МИРОСЛАВА Сапко