НОВЕ ПРО „РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ”

Микола Кодак. Микола Хвильовий як митець-психолог. – Луцьк: ПВД „Твердиня”, 2008. – 196 с.

Останнім часом Миколі Хвильовому щастить на монографічні дослідження. Після Ю. Безхутрого (2003) та Л. Плюща (2006) минулого року вийшла дуже цікава праця М. Кодака – відомого літературознавця, фахівця з теорії та історії літератури, книгознавця, культурога, критика. У найновішій книзі про одного з найвідоміших письменників 20-30-х рр. ХХ століття авторові вдалося (почасти – вдало, почасти – не зовсім) проігнорувати всі сучасні інтерпретації творчості Миколи Хвильового, у тому числі й дослідження двох вищезазначених науковців.

 

Це помітно хоча б із того, що в книзі немає посилань на публікації, пізніші за 1997 рік, відповідно – багато чого автор повторює, а також відзначає те, що вже було відзначене в сучасному літературознавстві. Але, як не дивно, у цьому є не тільки беззаперечний мінус, але й плюс, оскільки дослідження М. Кодака не є строкатим зібранням різнометодологічних концепцій, як це часто трапляється зараз, а – цілісним та унікальним поглядом ученого на стару проблему під новим кутом зору.

 

Робота про М. Хвильового – логічне продовження докторської дисертації Миколи Кодака про авторську свідомість та класичну поетику, тому в книзі можна часто зустріти ці визначення, щоправда, без їх роз’яснення. Окрім того, автор, висвітлюючи саме психологічну складову письменнницького стилю, застосовує не зовсім зрозуміле поняття “свідомість персонажа”. Воно видається тим більше незрозумілим, чим більше вчитуєшся в фрагментарні та жанрово нечіткі тексти М. Хвильового, які населені героями й героїнями з такими ж фрагментарними та нечіткими світоглядами та з доволі невиразно окресленими типами свідомості.

 

Аналізуючи митця як експресіоніста, дослідник особливо виділяє виражальну складову його прози й поезії, що безпосередньо пов’язано з тим, як М. Хвильовий взагалі відображав, за його ж словами, „нашу хохлацьку розляпаність”. Це втілилось у специфічному баченні письменником сучасної йому людини як перехідної, такої, яка швидко змінюються, яку треба встигнути зафіксувати, користуючись навіть „запахами слів” для найкращого її портретування. На думку літературознавця, автор зацікавлюється здебільшого людьми „ненормальними”, тобто такими, які є неординарними, не схожими на загал. І вже внутрішній світ „ненормальних” персонажів постає явищем, у якому відбиваються духовно-психологічні колізії перехідної доби. Звідси образи інтелігентів, „комуніческих хлопців”, анархістів, „недоносків тридцятих років” – тих, хто, як у дзеркалі, відображає буремний час. Подекуди, героїзуючи поразку „поетів, а не політиків” та трагедію „безґрунтовних романтиків”, які стають зайвими людьми, оскільки безумно люблять Україну, Микола Хвильовий у дослідженні М. Кодака і сам стає символом і типом своєї естетичної системи.

 

На жаль, у книзі через велику кількість друкарських помилок інколи доволі складно зрозуміти авторську думку. Однак навіть це не дозволяє ігнорувати дану монографію всім справжнім шанувальникам митців „розстріляного відродження”. Та й узагалі тим, хто цікавиться психологією творчості та історією національного письменства.

 

Максим Нестелєєв