Як правильно робити помилки

Джеймс Паттерсон, Майкл Ледвідж. Помилка. – Х.: КСД, 2008. – 254 с.

Іноді варто зробити лише одну помилку – і за принципом доміно все летить шкереберть. Як, наприклад, у головної героїні детективу Джеймса Паттерсона та Майкла Ледвіджа «Помилка». Начебто дрібниця – дружина захотіла зробити сюрприз чоловікові, прикрасити собою його обідню перерву, натомість побачила його з іншою, подумала казна-що… І почалося: вбивства, погоні, поліцейські розслідування, шокуючі повороти сюжету – та врешті-решт виявилося, що насправді все зовсім не так…

 

Слід віддати належне Джеймсові Паттерсонові – він недарма носить лаври одного з найпопулярніших письменників світу. Це автор бестселерів та літературний натхненник багатьох кінострічок та детективних серіалів. «Помилку» написано від першої особи, причому ця перша особа належить до прекрасної половини людства, і її психологію змальовано дуже точно і тонко – жодного разу не виникає бажання вигукнути: «Не вірю!».

 

Стиль оповіді, лексика, спосіб мислення саме такі, як мали би бути в ділової американки середнього покоління. А оскільки читач мимоволі стає на бік цієї самої головної героїні – адже події заломлено саме через її кут сприйняття – то впродовж трьох частин накопичує такий досвід «роблення дурниць», що, либонь, на все життя вистачить. Ну, просто тому, що, зробивши одну дурницю, треба робити другу, щоб виправити першу, і так далі за ланцюговою реакцією.

 

Сюжет розгортається у декораціях, знайомих якщо не як вигляд із вікна, то бодай як картинка в телевізорі: наші дні, стервозно-заклопотаний Нью-Йорк. Фабулу продумано, наче маршрут подорожі в інший світ: і захопливо, і не втомливо, і не дуже довго. Автор знає, як створити напругу і коли її зменшити, перевівши читачеву увагу на інше. Що не кажи, а ховати роялі в кущах Паттерсон уміє дуже майстерно! Наче там завжди і стояли! І навіть обов’язковий хепі-енд (без нього книжка не стала би світовим бестселером) зовсім не такий солодкий і передбачуваний – просто героїня нарешті щось почала розуміти, і життя її відповідно теж змінило траєкторію. Адже пошуки найпершої ланки причинно-наслідкового зв’язку можуть тривати нескінченно…

 

Окрема подяка перекладачеві, ім’я якого зазначено у книзі маленькими літерами, – Володимирові Горбатьку. Завдяки його зусиллям Паттерсон зазвучав цілком по-українськи – і в міру сучасно, і в міру впізнавано, причому з легким іноземним акцентом, а примітки дозволяють зрозуміти суто американські реалії. Читається «Помилка» легко – хіба що деяких ненависників так званої «жіночої прози» може дратувати опис деталей, які на перший погляд начебто не стосуються сюжету – така вже майстерна стилізація під жіночий стиль. І ще одна особливість відрізняє «Помилку» від просто добрих детективів, яких у світовій літературі теж не бракує: справа не в тому, щоб знайти і покарати винних, а в тому, щоб узагалі вийти з цієї гри. І ще одне: не бійтеся помилятися – адже ніколи не помиляється лише той, хто нічого не робить!

 

Атанайя Та