Дім, де живуть книжки

Потреба зберігати написане виникла в людини дуже давно. Адже рукописи все-таки горять. Оскільки ж книга боїться впливів усіх без винятку чотирьох стихій, то бібліотека стала тим місцем, де людські знання будуть і зібрані, й захищені від природних катаклізмів. Бібліотеку можна сприймати як символ, місце роботи та відпочинку, цивілізаційний проект – усе це є важливим. Але навіть від умовно всеохопної Вавилонської бібліотеки (з оповідання Х. Л. Борхеса) і до напівміфічної бібліотеки І. Грозного (відомої під назвою Ліберея) можна провести об’єднавчу лінію – це бажання людини зрозуміти світ за допомогою книги. Колись російський князь М. Рубакін стверджував: „Гарна бібліотека є книжковим відображенням Всесвіту”. Тож оглянемо бібліотеки, що якнайкраще відображають безмежний Всесвіт, тобто найбільші книгозбірні світу.

 

 

    Олександрійська бібліотека

 

Бібліотеку було засновано у ІІІ столітті до нашої ери в Єгипті. Скеровані заздрістю, правителі з династії Птолемеїв хотіли створити книгозбірню, яка була би більша, ніж стародавня Пергамська та особиста Аристотелева бібліотеки. І якщо першу їм зрештою передав Марк Антонй, то другу відібрати в гордовитих афінян так і не вдалось. Тим не менше, ці царі-книголюби назбирали приблизно 500 тисяч пергаментів.

 

Із бібліотекою пов’язано багато легендарних історій. Зокрема про те, як її декілька разів спалювали – спочатку це зробили на славу Єдиного Бога християни, а потім те, що лишилося, на славу Аллаха допалили мусульмани. Цікаво, що керувались і ті, й інші якраз палкою любов’ю до книг, а точніше – до однієї, у порівнянні з якою всі інші просто непотрібні й шкідливі (перші – до Біблії, другі – до Корану). Близько VIII століття нашої ери вогонь випалилив пам’ять про історичні події та філософські погляди, зафіксовані в багатьох тисячах рукописних скарбів.

 

У 2003 році книгозбірню було відновлено під назвою „Бібліотека Олександрина”, але тепер це скоріше знак неповторної давньої величі, символ минулого, адже надзвичайно велику кількість книг було втрачено безповоротно.

 

    Бібліотека Конгресу

 

Це найбільша бібліотека світу. Знаходиться у Вашингтоні, а заснована 1800-го року другим президентом США Д. Адамсом. Бібліотека має понад 132 мільйони одиниць зберігання (книжок і документів по-нашому). У тому числі – більше 30 мільйонів книг та інших друкованих матеріалів 470 мовами, більше мільйона випусків газет зі всього світу, 58 мільйонів рукописів, 4,8 мільйонів карт, 2,7 мільйонів звукозаписів, 12 мільйонів фотографій, 500 тисяч мікрофільмів. Бібліотека має 18 читальних залів на 1 460 читальних місць. Збудована на Капітолійському пагорбі, тому тут складно уникнути імперських асоціацій із Давнім Римом. Назва бібліотеки пояснюється тим, що спочатку це була книгозбірня для американської політичної еліти. Тепер політкоректність та толерантність зрештою перемогли, і в цю найбільшу книгозбірню світу можна потрапити, маючи навіть середню освіту. До речі, винахід публічної книговидачі має саме американські корені.

 

Американці дуже пишаються своїм колосальним російським фондом, заснованим ще на початку ХХ століття: тоді в купця Г. Юдіна придбали майже 100 тисяч його книг. Тому не дивно, що директор Бібліотеки Конгресу Джеймс Біллінгтон активно співпрацює з російськими бібіліотеками і навіть пише про Росію дослідження. Така вона – війна технологій та ідеологій, адже щоб вивчити ворога, треба зібрати про нього стоси матеріалів. От тільки чи знайдеться розгадка загадкової російської душу між сторінок давнього фоліанту?

 

    Російська державна бібліотека

 

До 1992 року – це була славнозвісна „Лєнінка”, друге у світі за розміром книгосховище, засноване 1828-го. А починалось усе, як завжди, з ентузіаста – графа Миколи Румянцева, який подарував державі свій приватний музей із бібліотекою (на даний момент це всього-на-всього 190 стелажів). Перша публічна бібліотека Росії спочатку знаходилась у центрі Москви, у палаці-маєтку купця П. Пашкова. І, за легендою, архітектор навмисно поставив будівлю „спиною” до Кремля – через конфлікт із Катериною ІІ стосовно реконструкції самого Кремля.

 

Цікаво, що ця бібліотека була єдиною серед наукових, яку не вивезли під час Другої світової війни. А загалом у радянські часи в неї було надзвичайно важко потрапити, тому ходили анекдоти, що в цій бібліотеці більше матеріалів не видають, ніж видають. У часи “перебудови” загальний дефіцит відбився і на банальній відсутності світла у читальних залах, тому спраглим „погризти” граніт науки треба було брати із собою до бібліотеки і власні лампочки, які воістину ставали джерелом істини у відомих зелених плафонах „Лєнінки”.

 

Зараз із доступом стало трохи простіше, проте якщо надумаєте їхати туди в наукових справах на декілька днів – не забудьте, що окрім основного фонду в Москві велика кількість одиниць зберігання розміщена в областному місті Химки, а це вже дещо ускаладнює швидку дослідницьку роботу. І з цим, власне, пов’язані всі проблеми сьогоднішнього директора Російської державної бібліотеки Віктора Федорова, оскільки постійне зростання фондів вимагає збільшення місця під них. Тому директору його освіта економіста дуже допомагає у плануванні розширення меж найбільшого книгосховища Російської Федерації. Слід відзначити, що загалом фонд налічує 43 мільйони книг 249-ма мовами. А кого не переконає навіть це – не забувайте відому сцену з фільму „Москва сльозам не вірить”: одна з героїнь дістала абонемент до цієї бібліотеки тільки з метою познайомитися з високоінтелегентним контингентом тамтешньої курилки. Яка, між іншим, у радянські часи була своєрідним неформальним місцем зустрічі інтелектуалів і дисидентів.


    Національна бібліотека Франції

 

Ця книгозбірня посідає третє місце серед найбільших бібліотек світу. Національна бібліотека Франції – величезний комплекс споруд культурного спрямування, основа якого почала складатись ще у ХІV столітті. До честі французів варто наголосити, що їх політики з давніх-давен опікувалися збереженням архівів та історичної пам’яті, тому бібліотека примножувала свої здобутки з кожним новим урядом. Наприклад, під час Французької революції було, м’яко кажучи, „реквізовано” для державних потреб декілька сотень тисяч книг із приватних колекцій аристократів та духовенства. Одних друкованих екземплярів зібрано понад 9 мільйонів, а з ерою сканерів у їх електронному проекті Gallica з’явились і манускрипти. Неординарністю вирізняється також сама будівля бібліотеки – чотири вежі у формі розкритої книги – де споруджено книжкові полиці загальною довжиною 395 кілометрів.

 

    Цифрові бібліотеки

 

Google Book Search, World Digital Library (проект Бібліотеки Конгресу та Російської державної бібліотеки), Open Library, Проект „Гутенберг” та нарешті відкрита у 2008 році Європейська електронна бібліотека „Europeana” – таке майбутнє бібліотечної справи. І якщо у вас немає можливості самому відвідати найвизначніші книгозбірні, то скоро буде достатньо Інтернету, щоб помандрувати читальними залами зі стелажами відомих бібліотек. Наразі для більшості урядів пріорітетним є саме оцифровування книг, переведення їх у більш зручний формат, який дозволить якщо не вас відвести до книгозбірні, так хоч книгозбірню наблизити до вас.

Отже, тепер відомій проблемі, яку Рей Бредбері озвучив у романі „451 за Фаренгейтом”, є вирішення – на відміну від паперової, знищити оцифровану книжку надзвичайно важко. Це рівносильно знищенню всієї комп’ютерної мережі світу, що на сьогодні видається нереальним. Бібліотеки видозмінюються – читач лишається.
 

Максим Нестелєєв