Кожному по Гоголю!

 

Одна робітниця банку, яка працювала в колективі молодих, «просунутих» людей (дехто мав більш ніж одну вищу освіту!), жартома запитала колегу, чи читав той Рєпіна. Хлопець замислився над знайомим поєднанням звуків і відповів, що читав, але ще в дитинстві, тому не може пригадати змісту. «І «Осінь у Пєнатах» читав?» – поцікавилася жінка. «Так. За шкільною програмою. Але про що там, уже не пам’ятаю…» Жінка не виказала жарту й вирішила продовжити експеримент. Після опитування виявилося, що 90% її колег у дитинстві читали Рєпіна, але фатально забули зміст прочитаного.
 

 
Миколі Васильовичу пощастило більше, ніж Рєпіну, проте результати подібного експерименту Полтавської телевізійної студії «Місто» вражають: запитуючи полтавчан, які проходили повз скульптуру Гоголя: «Кому поставлено цей монумент?», вони почули у відповідь: «Тарасові Шевченку»…

Задля справедливості варто зазначити, що тим молодим умам, які прагнуть проникнути в суть унікального явища, котре має назву «Гоголь», сьогодні доводиться нелегко: раніше Микола Васильович існував у єдиній радянській версії, яку однаково викладали в однакових школах і вишах, а тепер простір для усвідомлення розширився практично до космічних масштабів. Починаючи з того, чи був Гоголь українським, а чи російським письменником, а закінчуючи суперечністю між язичництвом у творчості та християнством у переконаннях. Отже, нині кожен має свого Гоголя і може святкувати його ювілей у власний спосіб. Масовий споживач – за допомогою пригодницького кіно (новинка Володимира Бортко «Тарас Бульба» виходить до 200-річчя письменника), люди православної віри – вивчаючи тематичний «гоголівський» календар, випущений до круглої дати громадою Свято-Макарівської церкви у Києві, у якому Микола Васильович постає особою виключно набожною й релігійною. На романтичному аспекті творчості Миколи Гоголя робить акцент Микола Томенко, презентуючи до ювілею в рамках акції «Гоголь та Україна» науково-популярне дослідження «Український романтик Микола Гоголь». Громадяни «старої закваски» матимуть задоволення споглядати традиційні урочистості, організовані Полтавською міською владою.

Натомість прихильники сучасного мистецтва й представники неформальної молоді відзначатимуть ювілей письменника «під дахом» театру «Дах» (точніше, під проводом, бо самі дійства відбуватимуться не в театрі). Так, зусиллями ентузіастів на чолі з Владом Троїцьким і за допомогою Євгенія Уткіна, кругла дата відзначатиметься аж у два прийоми. Неформальна вечірка в селищі Гоголеве відбудеться в день народження письменника 1-го квітня із театральним дійством і музикою, в тісному колі журналістів і культурних діячів. «Продовження банкету» для ширшого кола очікується 11-го квітня в київському «Альта Центрі», де в рамках концерту-перформенсу із 7-ї вечора до 5-ї ранку молодь тішитимуть такі культові виконавці, як «Даха-Браха», Аліна Орлова, SunSay (з колишнього гурту «5NIZZA»), а також «Future Sound of Londons».

Словом, без «пряника» з нагоди уродин Миколи Васильовича не залишиться ніхто. Нацбанк навіть п’ятигривневі срібні монети із портретом іменинника випустив. Безперечно, ані монети, ані біґборди з цитатами, ані навіть шаманські театральні дійства не гарантують глибшого розуміння творчості письменника. Натомість усі ці заходи, презентуючи Гоголя кожен по-своєму, здатні підштовхнути найменш лінивих до книжкової полички, щоб відкрити Гоголя у власний спосіб…

 

 

Влад Троїцький: «Хотілося зробити щось справжнє…»

          Ваш фестиваль стартує вже втретє, справедливо зазначити, що він завоював певне коло глядачів. Чи актуально, на вашу думку, говорити зараз про «моду» на Гоголя?

          Гоголь ніколи не був модним письменником і драматургом. Наш Президент відкриватиме пам’ятник Мазепі, це будуть звідусіль висвітлювати, і гроші виділилися на це. А на Гоголя навряд знайдуть великі гроші.

          Чому саме «Гогольфест»?

          Ну, а чи ви знаєте хоч одного діяча культури, пов’язаного з Україною, якого знають у світі? Питання до вас.

          Булгакова знають…

          Булгаков усе-таки більше російський письменник, у нього українського не так багато. Та й Булгакова значно менше знають, ніж Гоголя. Знаєте ще когось, окрім Гоголя? Повірте, такого масштабу немає жодної фігури. Такої, в якої були б явні ознаки України, в якої був би європейський погляд на Україну, на Росію, і яка би більшу частину свідомого життя провела в Європі. Його важкий шлях від язичництва українського до православ’я, його гумор, увесь цей макрокосм і мікрокосм Гоголя ні з чим незрівнянний. І, до речі, дуже мало на ньому спекуляцій – на щастя. На відміну від Шевченка, який, звісно, також велика людина, але з ним надто почали гратися, перетворюючи його творчість на ікону. У результаті ні про нього, ні про його творчість ніхто нічого як слід не знає. Лесю й так званих «ніцшеанок» (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) також, скажімо, в якийсь момент підняли на флагшток, а потім із такою самою швидкістю витіснити на периферію свідомості. А Гоголя не вдасться так само витіснити. Тому що, з одного боку, він, безперечно, геніальний, і надто багато на що вплинув у світовій культурі. Як у російській, так і у світовій. І він нікуди не дінеться, Гоголь буде завжди. І мені, безумовно цікаво: я людина російської культури, я народився в Росії і сформувався на базі російської літератури, в якийсь момент я опинився в Україні й у певну мить усвідомив, що тут я буду жити. А якщо вже жити, то, значить, і щось робити для цього місця, де ти живеш. «Гогольфест» – це не моя особиста історія, це історія команди «Даху», яка вирішила зробити подарунок країні. У нас у галузі культури, за рідкісними винятками, все дуже провінційно, бідненько й поганенько – таке от, на жаль, відчуття. Тому хотілося зробити щось справжнє, і, здається, нам це вдалося. Маю надію, вдасться робити й надалі.

          Раніше система освіти та способи викладання були всюди однакові, підручники однакові, отже й образ письменника програмувався у громадській свідомості цілком визначений. Які сьогодні є перспективи розвитку цього образу?

          Погані! Рівень освіти в нас безперервно падає. Відповідно, люди менше читають. Гоголя не будуть знати, і крапка. У кращому випадку, мультик подивляться або поганий фільм «Тарас Бульба»… От, приміром, був фільм Бортко «Ідіот», і після нього люди почали читати книжку або, принаймні, сюжетну канву «Ідіота» зрозуміли… Так само буде і з Гоголем: знатимуть, але не далі, ніж «Вечори на Хуторі», «Миргородські повісті», «Тарас Бульба»… Відлуння від «Мертвих душ» (не всі знатимуть «Мертві душі», будуть зрідка десь чути, але читати – навряд) – їх знатиме близько 3% населення, а його публіцистику й молитви духовні – менш ніж 1%…

          Гаразд, але якщо взяти до уваги саме «просунутий» прошарок населення…

          А його в нас багато? Скажіть щиро, чи багато в нас молоді, яка читає?

          Небагато, але, як то кажуть, «чим багаті, тим і раді»… Усе-таки, яким буде образ Гоголя в їхній свідомості?

          Усе залежить від того, наскільки це буде модним. Модно читати Жадана, Андруховича, Дереша, Забужко… сучасну літературу. І, можливо, весь пафос українізму буде спрямований у цю зону серед молоді. А все інше буде спрямовуватися на західну тему.

          То ви вважаєте, Гоголю не лишиться місця в майбутньому? Він «вимре» в читацькій свідомості?

          Ні, він не «вимре», бо надто хороший. Маркес говорив, що його зробив Гоголь. А латиноамериканський феномен базується на Маркесі, Борхесі! Потім – європейська містична проза: Кафка спирається як на Гоголя, так і на Гофмана – ці два «ге»… А Кафка – від нього, власне, пішла ціла гілка «містичного реалізму». Тому нікуди від Гоголя не дінешся, він надто хороший, щоб його забути. З іншого боку, «Гогольфест» буде повсякчас провокувати свідомість – щоб прокинувся інтерес… Зрозуміло, що «Гогольфест» не пов’язаний напряму із творчістю Гоголя, але все рівно Гоголь проходитиме таким «рефреном». Будуть лекції, будуть вистави, книги презентуватимуться. «Гогольфест» також служитиме тому, щоб Гоголь не був абстрактною фігурою.

          А як ви самі прийшли до Гоголя?

          У навчальних закладах викладання літератури (хоча в мене були непогані вчителі у школі) було нестерпне, суцільний морок. Потім я подивився в якомусь театрі чи то «Ревізор», чи ще щось – я взагалі не розумів, про що це. І тільки з віком почав усвідомлювати. Єдиний радянський фільм, що справив враження, – це «Вій», «жахастик», який я протягом довгого часу (навіть у зрілому віці!) побоювався дивитися. Гадаю, належне Гоголю я почав віддавати лише після тридцяти, коли відчув силу, відчуття його мови: адже він унікальний тим, що до російської мови привніс поетику мови української. Після нього й література стала іншою!

  Тобто, в силу й можливості навчальних закладів як впливу на пізнання високої літератури ви не вірите?

          Ну це ж система шкільної освіти! Хлопчикам-дівчаткам чотирнадцяти років дають читати «Мертві душі». Ну які «Мертві душі» можуть бути у чотирнадцять років?! Або який «Ревізор»?

    Але хіба не залежить це від викладачів? Припустімо, діти не можуть зрозуміти твір, але відчують його глибину й масштабність, а потім, у зрілому віці, повернуться до нього.

          Непросто. Мені сорок чотири з половиною, і я тільки зараз… та й то все ще «недо»… Це ж така глиба! А коли торкаєшся обраних місць його переписки із друзями, його молитви – вся ця нашарована його духовна історія, метафізика його відчуттів… Словом, за Гоголя можна бути спокійним, за Україну – ні: надто багато людей прагнуть її якнайшвидше заморити…

 

Олена Максименко