Святкова кореспонденція

Кожному з нас хоча б раз у житті на свято дарували листівку, і практично кожен дарував її сам. В багатьох із нас святкова кореспонденція зберігається цілими стосами, в декого є колекції дореволюційних та радянських листівок, колись подарованих батькам, дідусям, бабусям та прадідам. З’явившись близько двох століть тому, листівка стала невід’ємною компонентою свята, і, якщо казати точніше, свята не народного і не релігійного, а світського, адже на її виникнення ключовий вплив мали розвиток поштового зв’язку, типографічного виробництва та міського фольклору. Протягом усієї історії існування листівка зазнала численних видозмін, але, попри це, залишилась впізнаваною та актуальною до нашого часу.


 

Перші ластівки

 

 

Вважається, що звичай обмінюватися листівками до Різдва та Нового року виник і закріпився в Англії. Першу різдвяну картку намалював художник Добсон у 1794 році. На ній був зображений зимовий пейзаж та зимова сценка біля ялинки. А згодом розпочалась історія листівки як явища серійного виробництва. У 1840 р. підприємець сер Генрі Коул замовив знайомому художнику Джону Герслі святкову листівку, яку планував розіслати друзям та знайомим. На картоні розміром 12х7 см художник зобразив родину Коулів у святковій обстановці за процесом благочинного дарування жебракам одягу та їжі. Картинка супроводжувалась написом “Merry Christmas and Happy New Year!”, а також містила пункт “від кого” – щоб той, хто дарував її, мав змогу вписати власне ім’я. Ідея сподобалась багатьом, і згодом за цим ескізом видавець дитячої літератури Джозеф Канделл надрукував першу партію новорічних листівок – 1000 примірників. Згодом виробництво листівок почало набирати обертів.

 

 

Але англійські листівки були скоріше привітальними картками, які дарувались особисто. Листівка саме як вид поштового повідомлення була відома в Європі приблизно наприкінці 18 ст. (Хоча подейкують, що першими листівки винайшли, як і все інше, китайці. Але у їх виконанні це були, скоріше, візитки з іменем того відвідувача, який залишав їх на порозі дому у випадку відсутності господаря.) Перша, хоча й непевна, згадка про вітальні листівки датується 1777 роком, коли одна з паризьких газет розмістила оголошення про нову поштову послугу – можливість пересилати вітання на картках, прикрашених гравюрами та текстом. Ці картки пересилались у відкритому вигляді, без конвертів (звідси – назва “відкритий лист”). Послуга була привабливою ще й тому, що коштувала менше за звичайну кореспонденцію. Але як виглядали ці картки та з чим тоді вітали, залишилось невідомим.

 

 

Актуалізувала цю послугу франко-прусська війна. Датою відродження листівки вважається 1870 р., коли обер-почтмейстер Пруссії запропонував подібне нововведення з метою контролю за змістом листування військових. Трохи згодом пересилати поштою стали вже не просто відкриті листи, а ілюстровані картки. У тому числі з різдвяними та новорічними привітаннями. Таким чином об’єднались обидва явища – привітальна картка та відкрите поштове повідомлення.

 

 

Офіційно листівку визнали у 1874 році на Всесвітньому поштовому конгресі в Берні. Тоді ж було встановлено міжнародний стандарт розміру листівки – 90х140 мм. У 1925 р. з’явився новий стандарт – 105х148. Зараз, коли листівка знову втратила чітку прив’язку до пошти, вона існує у різних форматах.

 

 

На території Російської імперії привітальні листівки з’явилися наприкінці ХІХ ст. Перші не ілюстровані відкриті листи пересилались, починаючи з 1872 р. Права на їх створення належали виключно поштовому відомству, але з 1894 р. дозвіл на це отримали приватні видавці, а це сприяло розвиткові теми. Перша листівка була надрукована у 1894 р. благодійною організацією “Община святої Євгенії”. А вже до Різдва 1898 р. вона ж підготувала серію листівок з малюнками відомих петербурзьких художників.

 

 

В Україні перші листівки були випущені типографією відомого київського підприємця Стефана Кульженка. Типографія знаходилась у Києві на вул. Пушкінській, 4 і була натоді однією з найпотужніших.

 

 

Новорічні персонажі

 

 

Місто Київ, радянський космонавт, Дід Мороз, пухнасте кошенятко, свічки, олені, військові дії, янгол, святковий стіл, зимовий ліс… Що спільного між ними? А те, що все це в той чи інший час з’являлося на поштових листівках. Художня специфіка листівок еволюціонує від лубочних та вотивних (зображення святих та янголів) картинок – цілого корпусу явищ за назвою “міський фольклор”, які вже у ХХ ст. стали визначатись як “кіч”. Бо листівка – продукт масовий, а отже, має відповідати широким смакам. Хоча, з урахуванням амплітуди, і раніше, і зараз для листівок використовували, наприклад, картини відомих художників. Так, популярними були листівки за ескізами художників О. Бенуа, К. Маковського, М. Реріха.

 

 
На найпершій листівці художник Добсон намалював зимовий пейзаж та людей біля ялинки. На листівках його наступника було зображено святковй стіл, на якому підкреслено символи багатства (золото), розуму (свічки, що горять) та достатку (багата їжа). Обидва мотиви дійшли до нашого часу.

 

 
На листівках до Різдва та Нового року зображались дуже різні речі: солдати Першої світової, Санта Клауси з подарунками, жанрові сценки та святкові натюрморти. Іноді лише напис “Съ Рождествомъ Христовымъ” визначав специфіку листівки, на якій закохані каталася на ковзанах, гуляли містом чи просто щасливо посміхалися. Також популярними були монтажі з видами того чи іншого засніженого міста та написом. Якщо на дореволюційній листівці був розміщений міський вид, то зазвичай був і напис: “Привіт з (назва міста)…” або “Поклон з (назва міста)…”. З’являються гумористичні, етнографічні листівки і навіть листівки з хитро вмонтованими рекламними оголошеннями. На багатьох листівках використовувались віньєтки – орнаменти з квітів. Поширеними були зображення янголів та голубів.

 

 
Різними були і художні засоби, які використовували в типографії задля надання власній продукції ще більш привабливого вигляду. На цьому ринку швидко виникла конкуренція, а це спонукало до вправляння у вигадливості та багатоманітності. Позолота, штучний сніг, який робили з бромної кислоти, рельєфи, аплікації, рухливі картинки… Популярними були листівки-фотокартки, розфарбовані вручну, із діточками в костюмах янголяток та сюжетними сценками. Арсенал засобів був різноманітним, і листівка часто ставала справжнім твором мистецтва.

 

 
Цікавою є історія Діда Мороза. Цей персонаж походить із фольклору, і зявився він як хазяїн новорічного свята наприкінці ХІХ ст. на теренах Російської імперії тому, що тут Святий Миколай не був дарувальником та персонажем святковим. На початку ХХ ст. Діда Мороза почали зображувати на листівках, запозичивши образ у Санта Клауса. (Спочатку просто привозили з Англії листівки без написів, і йменували Санту Морозом.)

 

 
Після революції в Росії масовий випуск листівок було фактично припинено з ідеологічних причин – аж до зими 1941 р., коли у розпал війни потрібно було підтримати військових і мирне населення привітаннями на кшталт “Новогодний привет с фронта!”. Тим часом новорічні та Різдвяні листівки друкувалися підпільно з 1942 по 1952 роки Українською Повстанською Армією і мали виразно патріотичний характер.

 

 
На повоєнних листівках панував сімейний затишок. У 1960-тих відбувається розквіт радянської святкової поліграфії, яка набула специфічних рис масового продукту тоталітарного суспільства. На радянських новорічних листівках зображались засніжені башти Кремля та щасливі радянські діти, спортсмени, моряки та космонавти – сюжетика залежала від актуальних подій та курсу офіційної пропаганди. Дід Мороз як істота казкова та неідеологічна, повернувся на листівки разом зі Снігуркою та сніговиками лише у 1970-х рр.

 

 
На європейському просторі листівки протягом ХХ ст. видозмінювались в різних напрямках – у бік довершеного кічу та, навпаки, у бік авангардних форм – часто відповідно до того, як змінювалось мистецтво.

 


Сьогодні традиція дарувати один одному святкові листівки не здає позицій. Звичайно, зараз художні засоби не обмежені ані ідеологією, ані матеріалами, ані прив’язкою до поштових послуг. Яскрава картинка з привітанням продовжує продукувати святковий настрій – нехай її все рідше витягають із поштової скриньки…
 

 
Якою б не була подальша доля листівки, поки що головним її завданням є дарувати відчуття свята, милувати око та засвідчувати прояв уваги – чи то стандартно-ритуальний, а чи щирий, від усього серця. Залежно від цього листівки або викидають відразу після свят, або зберігають усе життя. І нехай останніх у нас буде більше.

 


 

 

Мирослава Сапко