Книги, створені художниками

Наприкінці двадцятих років ХХ ст. видатний кінорежисер та теоретик кіномонтажу Сергій Езейнштейн, розмірковуючи над тим, як краще впорядкувати власні статті, есеї та нотатки, мріяв про неможливу книгу-кулю, яка, до того ж, ще й могла обертатись. Лише ця форма організації тексту, на його думку, дозволила би прочитати його у найбільш адекватний спосіб, адже «в ній все дотичне до всього, все взаємопереходить, все взаємопосилається». Якщо б цей проект реалізувався, то зараз його б назвали «книгою художника», і він би зайняв гідне місце в ряду вигадливих та химерних книг-об’єктів, які іноді здатні увібрати в себе на лише художній текст, але й цілий світ.

 

Коли книга – не тільки джерело знань

 

“Книгою художника” називають книгу, зроблену як художній об’єкт. Або художній об’єкт у формі книги. Головне при цьому зберегти те, що дає змогу називати його книгою, тобто саму структуру: внутрішній блок принаймні з декількома сторінками та палітурку, виготовлену з будь-яких матеріалів. Але при цьому “книга художника” – це скоріше твір мистецтва, ніж носій текстуальної інформації, а її форма і зміст, які перетікають один в одний, є єдиним цілим. Почасти у подібних книгах представлені класичні тексти, почасти автором є сам художник, почасти текст відсутній взагалі. Усі етапи виготовлення та тиражування мінімальними накладами від двох до 100 екземплярів здійснює сам митець або спеціалізоване видавництво.

 

“Книга художника” виникає і розвивається у ХХ ст. як явище принципово постгутенбергівське – воно заперечує ідею тиражності книг та стандартизованості їх вигляду. Але назвати “книгою художника” можна й усі середньовічні фоліанти – переписані каліграфами вручну та багато ілюстровані. Кожен із них був унікальним. Та й гравюри, якими ілюструвались книжки до винаходу хромолітографічного друку, перетворювали книгу на твір мистецтва. Після того, як друкована книга витіснила рукописну та рукотворну, остання не зникла, а перейшла в царину художніх експериментів та філософських концепцій. Книжна культура вимагала розуміння книги як чогось більшого, ніж просто носія інформації, книга часто визначалась як універсальний спосіб організації світобудови, і тому задля реалізації цих її внутрішніх можливостей потрібні були формальні видозміни. До того ж, у художників – книжкових ілюстраторів, з’явилось бажання вийти за обмеженість машинного репродукування та перетворити книгу на поле власних експериментів, і ХХ ст. цьому активно сприяло.

 

Зараз “книга художника” – це не суворо визначений жанр, а скоріше певна сукупність пістрявих та цікавих артефактів. Існує цілий ряд споріднених із нею художніх продуктів, таких як ілюстровані альманахи, різноманітний самвидав, колекційні видання, щоденники, дизайнерський «бук-арт» і т.д. Але книгу художника все ж можна виокремити як явище принципово авторське, концептуальне та рукотворне.

Артефакти

 

Як це не дивно, але один із перших артефактів, який можна назвати “книгою художника”, створив у 1859 році відомий казкар Ганс-Крістіан Андерсен. Це “Книга Христини”, зроблена до дня народження племінниці друга письменника, – фактично альбом з понад тисячі ілюстрацій, вирізаних із журналів, газет, афіш, народних картинок. Колажі з фігур, розфарбовані та домальовані упорядником, компонувались у сценки та, доповнені текстовими коментарями, вишиковувались у несподівані фантастичні оповідки. Розкішні тропічні рослини, метелики, папуги, жуки поєднувались тут із портретами відомих людей, схемами міст, гравюрами та фігурками з рекламних оголошень.

 

Те, що вперше стало йменуватись «книгою художника» (Livres d’Artiste), виникає у Франції на самому початку ХХ ст. Так називались ілюстровані збірки, які випускались обмеженими накладами з метою популяризації сучасного на той час мистецтва серед представників середнього класу. Співвідношення найчастіше було один до одного: брався один відомий письменник на кшталт Верлена чи Малларме, якого ілюстрував один відомий художник на кшталт Пікассо чи Матісса.

 

За декілька років по тому митці-авангардисти – дадаїсти, футуристи та сюрреалісти – у пошуках синтезу різних видів мистецтва винаходили нові літературні та мистецькі формами, створюючи книжки-маніфести, в яких текст перетікав у зображення і навпаки. Експерименти з типографікою, шрифтами, кеглями та версткою зумовлювали вдалу передачу революційних форм поезії. Футуристи, що прагнули відтворити швидкоплинність часу, часто поєднували власні тексти із цілими вклеєними газетними шпальтами. Сюрреалісти ілюстрували власні книжки, створені способом автоматичного письма, фотографіями та фотомонтажами.

 

Російські авангардисти у пошуках універсальної мистецької форми теж активно експериментували із книгою, в якій мала поєднатись образотворчість та література. Художник Олексій Кручених протягом декількох десятиліть – із 1920-х по 1960-ті роки – створював авторські альбоми, заповнюючи їх колажними ілюстраціями. Найвідомішими книгами Кручених є «Заумная книга» (1914) та «Вселенская война. Ъ» (1916), оформлені спільно з художницею Ольгою Розановою. Український футурист Михаль Семенко теж величезну увагу приділяв концептуальній верстці власних поезій, визначаючи цей жанр як «поезомалярство».

 

Серед найцікавіших артефактів наступних десятиліть можна згадати інсталяцію-бібліотеку «Верховна жриця/Міжріччя» німецького художника Ансельма Кіфера, яка складається зі сталевих полиць, на яких розміщені книжки, зроблені з олова.  При цьому ці книжки можна узяти та гортати, на їх сторінках – фотографії води та каміння, а також сліди глини, землі та соломи – сліди найдавніших матеріалів людської діяльності як уособлення людської історії та пам’яті, яку здатна зберігати книга.
Із початку 1970-х років “книга художника” виокремилася як конкретна інституалізована мистецька практика. Спочатку це відбулось в Америці, де 1970 р. при Колумбійському університеті було створене спеціалізоване видавництво “Book Arts Press”. Зараз “книга художника” нараховує незчислиму кількість різновидів і представлена по всьому світу.

Книжковий обід

 

Навесні 2007 року в Центрі Сучасного мистецтва при НаУКМА відбулась чи не перша спроба в Україні представити сучасну “книгу художника” і зібрати тих, хто працює в цьому напрямку. Проект мав назву «Книжковий обід» і об’єднав понад 42 проекти, які, до того ж, були видані у вигляді каталогу. Серед них – книга художниці Алевтини Кахідзе «Ждановка» про маленьке шахтарське місто, книга Ярослави-Марії Хоменко «Мийся», зроблена вручну із поліетилену, п’єса “Собака Безкервілі” з фотографіями Станіслава Волязловського. А книга “Феміnізм is” культуролога Тамари Злобіної та художниці Олени Міросєдіної, зроблена у вигляді перекидного ілюстрованого нотатника за мотивами феміністського дискурсу та популярної у минулому жувальної гумки «Love is…», згодом отримала і паперову реалізацію.
Серед відомих українських художників, які працюють в царині авторської книги, можна згадати також киянина Олега Дергачова, який є автором понад 30 унікальних книжок, та харків’янина Павла Макова. Останній протягом багатьох років збирає химерні артефакти, колекції та гербарії, закріплені офортною технікою. “Книга Троянд”, “Книга Дванадцяти кораблів” – унікальні містифікації, загадкові знахідки зі зруйнованих будинків, які складаються в заплутані напівстерті оповідки про ландшафти і людей тієї країни, яку художник називає Utopia.

 

На завершення розповіді про “книгу художника” хотілося б згадати відомий фільм Пітера Грінуея “Книги Просперо”, який є химерною екранізацією – переспівом Шекспірівської “Бурі”. В ньому фігурують 24 магічні книги, в яких описані та впорядковані всі компоненти світобудови: це “Книга Вогню”, “Книга Руху”, “Книга Кохання”, “Книга Ігор”, “Книга Дзеркал” та інші. Магія магією, але тут вона визначена відповідною художньою реалізацією – ці книги і є фільм, і є середовище дії, і, напевне, і є певна концепція того, чим є навколишній світ. Якщо припустити, що світ є текстом, а книга – способом його впорядкування, то тема ця є невичерпною, так само, як необмеженою є кількість прочитань майстерно складеної оповіді.

Мирослава Сапко