Поезія в барвистих упаковках

Знаєте, як вигідно продати якісну, але більше не модну річ? Чи то змусити покупця звернути увагу на товар, який щойно з’явився у продажу, а отже, про нього ще нічого не відомо? І для одного, і для іншого вихід один: товар слід загорнути в яскраву упаковку! Сучасні творці поетичного слова, незалежно від віку й статусу, роблять усе можливе, аби повернути собі читача, не цураючись при цьому навіть зазіхати на чужі території, такі як кіно, музика, радіо, і навіть органи адміністрації. Так і творяться «синтезовані» вірші – поезія в барвистих упаковках.

 

Третій міжнародний літературний фестиваль, який відбувся у Львові під час Форуму видавців, знову довів: поезія ще не вмерла, і навіть не сподівайтеся на це, о ненависники високої культури! Стараннями самих поетів і віршотворців поетичне слово щоразу набуває іншої форми, стає цікавішим, привабливішим, більше за те, останнім часом поезія почала приносити сякі-такі гроші. Інша річ, що чисту поезію, як любив казати мудрий дядько Вітольд Гомбрович, читають виключно самі поети. Не секрет: якщо хочеш, аби народ ішов на тебе подивитися, або ж читав твої вірші, будь ласка, додавай до них хліба й видовищ! О’кей, сказали поети й письменники покоління «двох тонн», і показали нам справжній перфоманс.

 

Власне, двотисячники не вигадували велосипед, вони зробили справу в дусі часу: всього лише поєднали різні види мистецтв. Їхні читання вже давно вийшли із стандарту «письменник – тексти – слухачі», все частіше молоді поети нахабно вриваються на чужі території, поєднуючи тексти з іншими видами мистецтва – відео («Videopoezija»), радіо («Radio Live»), музикою – численні «письменницько-поетичні» музичні гурти більш досвідчених авторів (такі, як «Собаки в космосі» Жадана, або новий проект «Андрухович і Karbido»).

 

Що ж таке «синтезована поезія»? В одному випадку це двохвилинні кліпи, зняті «за мотивами» віршів сучасних поетів – так звана «Videopoezija» під режисурою Катерини Бабкіної. Або ж «Radio Live» – таємниче «дійство в темряві» – з голосами поетів, що лунають у супроводі музики. Вперше це слуховище представили на Дні народження сайту «Сумно.ком» минулої осені – всім сподобалося, й на цьогорічний Форум приїхав уже шостий випуск «живого радіо». У цьому випадку можна впевнено сказати: далі буде.

 

Нарешті, якщо ви – активний блоґґер strongowski, можна ще написати в ЖЖ щось на кшталт «Хто хоче почитати свою поезію там-то й там-то, відгукніться!» й утворити, приміром, «Молоду республіку поетів». Утім, як його не називати, суть від цього не міняється: поезія активно шукає нових форм, аби залучити щонайбільше читачів.

 

У найвигіднішому становищі в цьому разі є Юрко Андрухович: кому-кому, а Патріархові Бу-Ба-Бу читачів аж ніяк не бракує – ні старих, ні нових. Йому прощають експерименти з верлібром, йому забувають ганебне спаплюження світлих постатей української літературної класики… Чому б не випробувати своїх фанів на «відданість» і «витривалість» ще раз? Так з’являється українсько-польський проект Андруховича й вроцлавського гурту «Karbido» із чудовою назвою «Самогон» – цього разу як синтез проговорюваної поезії й сильного музичного супроводу. Щоправда, старше покоління не витримало «синтезу»: «На концерті в Ужгороді (12.09 – прим. ред.) було трохи старших людей, але вони своєчасно виходили», – сміється Юрко.

 

То синтез поезії й інших видів мистецтв – це «плюс» чи «мінус»? – подумаєте ви. Важко сказати. З одного боку, синтетична поезія – завжди новий, свіжий, а отже, й цікавий формат. Барвиста обкладинка приваблює щоразу нового читача, і це, безперечно, плюс. Однак із іншого боку, поезія як така відходить на задній план, поступаючись місцем видовищу. Спробуйте на таких перфомансах бодай мінімально вслухатися в слова – це неможливо! Ви звертаєте увагу на еротичні лисини юних поетів, на тембр голосу й манеру читання, часом запам’ятовуєте окремі метафори. І все ж, той «катарсис», якого чекаєш від Поезії з великої літери, не приходить. Це радше мінус.
Звісно ж, це далеко не всі форми вираження сучасної поезії. Поети, видавці, піар-менеджери щоразу вигадують щось цілком новеньке, якусь свіжу та яскраву «упаковку». Відслідкувати все – марна справа, повірте. Зрештою, як і описувати перфоменс на сторінках газети. Перфоменс треба бачити, чути, сприймати всіма органами чуття! Впевнена, тоді й для вас з-поза барвистої обкладинки відкриється сама Поезія.

 

Коментарі:

 

Юрій Андрухович,
письменник, відтепер ще й «самогонщик»

─ Пане Юрію, чи можна вважати «Самогон» новим видом поезії або принаймні поверненням до старого виду, скажімо, до кобзарювання?
─ Кобзарюванню заважає електрика, гучність, звукопідсилення… Ні, «Самогон» – це не винайдення чогось абсолютно нового, адже традиція поєднання читаного матеріалу з музичним супроводом існує принаймні з ХХ століття, коли з’явилися мікрофони й технічна можливість поєднувати. Однак досі ніхто з наших українських поетів не робив цього з такими добрими музикантами, як «Карбідо». Мені надзвичайно пощастило, що я їх зустрів.
─ На українському терені «співана поезія» є переходом на інший рівень?
─ Мабуть, так. У кожному разі, це інший спосіб її подачі. Попри те, що в «Самогоні» уже готові композиції, щоразу трапляється якась несподіванка, імпровізація. Тоді вірш набуває якихось інших сенсів, і кожне його виконання стає унікальним.

 

Катерина Бабкіна,
письменниця, автор і режисер проекту «Videopoezija»

Ідея поєднати поезію й відео найперше виникла у шістдесятих роках, у Штатах.  А позаторік на Форум приїхали хлопці з Прибалтики, які зробили щось подібне. Тільки вони не візуалізували історії, а просто пускали цікавий відеоряд. Найцікавіше тут – передати слухачам те, що бачить поет. Крім того, я не вірю, що є аж так багато людей, які мають час і можливість читати поезію. Усі ми трошки розбещені різними мультимедіями, і коли поезія подається в такий спосіб, – стає цікавіше, динамічніше, “читання” займає менше часу. В ідеалі “візуалізацію” має робити сам автор: вкласти в кліп усе, що він хотів сказати віршем, але з тих чи інших причин не сказав у тексті. Словом, майбутнє – за синтезованими видами мистецтва.

 

Артем Захарченко,
письменник-двотисячник, керівник проекту «Radio Live»

Є сприйняття поезії очима, коли ми читаємо, є – на слух, коли ми бачимо поета, але відволікаємося на те, щоби його бачити, а є «Radio Live». Практикою радіомовлення доведено: коли людина сприймає інформацію винятково на слух, це відбувається набагато емоційніше, не змістовніше, а саме емоційніше. Тим паче, допомагає цьому ділу музика. Особливо тоді, коли це обрана публіка. От уявіть: приходить людина в театр, а отримує… радіо! Відчуття непередавані! Власне, це були теоретичні основи… А починалося все це як поезія двотисячників, знову ж таки, не інший тип поезії, а просто інший спосіб її подачі.

 

стронґовський, поет, перекладач, організатор «Молодої республіки поетів»

Є така середньовічна приповідка: якщо довго не прати брудну білизну, в ній багато хто заводиться. Є Інтернет – велика купа брудної білизни, де, якщо я оголошую пошук молодих імен, мені дуже багато чого шлють. Я забракував близько 75% людей, тобто тотальної графоманії на свої акції стараюся не пропускати. Переважну більшість авторів, які тут виступали, я не знаю. Читав їхні тексти, воно мені сподобалося, їх і запросив. Основна мета «Молодої республіки поетів» – читати тексти перед людьми, що збираються з усієї України. Йде розвиток якоїсь поетичної інфраструктури. Ці люди вже не живуть в Інтернеті: вони вповзають у реальний світ і часто-густо їм є що цьому світові сказати. «Молода республіка поетів” – це спроба стихійної самоорганізації особистостей, дуже тимчасове мистецьке об’єднання: приїхали, зібралися, виступили, роз’їхалися. Далі розносимо «бацили поезії» по Україні.

Христя Нечитайко