Втрачені бібліотеки

BookBurningНа жаль, відомий вислів про те, що “рукописи не горять”, не відповідає дійсності. Горять рукописи, книжки й цілі книгозбірні. Так уже склалося, що книга є одночасно і надійним, і хистким витвором людської культури. І завжди знаходилися ті, хто докладав зусиль до її знищення.

Коли говорять гармати…
Перші бібліотеки почали з’являтися на Стародавньому Сході. Найзначнішими були Пергамська та Александрійська бібліотеки, причому ходять чутки, що 200 000 томів із першої вкрав Марк Антоній, аби подарувати Клеопатрі. Александрійська бібліотека, заснована на початку III століття до н.е., була водночас університетом і дослідницьким інститутом, де розташовувалися факультети медицини, математики, астрономії, літератури. Її було спалено під час єгипетського походу Юлія Цезаря – у вогні зникло 700 000 безцінних сувоїв. Існує також переказ, що халіф Омар ібн Хаттаб звелів полководцеві Амру спалити Александрійську бібліотеку зі словами: «Якщо в цих книгах мовиться те, що є в Корані, то вони даремні. Якщо ж в них мовиться що-небудь інше, то вони шкідливі. Тому і в тому, і в іншому випадку їх треба спалити».
Підім’яти під себе народ можна, позбавивши його минулого, стерши пам’ять, яка закарбована в рукописах. Власне, це й стало однією з головних причин, через яку величезні старовинні книгосховища спалювали «мудрі» воєначальники при підкоренні нових територій.
Завойовуючи народи, давні римляни знищили тисячі сувоїв, які зберігалися в друїдській школі Вібратікс (тепер – м. Отон у Франції). Не сподобалися римлянам і бібліотеки та архіви Карфагена (понад 500 000 рукописів і книжок). Вцілів лише один перекладений латинською мовою твір Магона, присвячений сільському господарству.
У нелюбові до книг відзначилися й перси, нещадно знищуючи єгипетські та фінікійські бібліотеки, і мусульманські завойовники, коли під час взяття Константинополя викидали в море книги, що зберігалися в церквах і міській бібліотеці (120 тисяч рукописів), і англійський король Едуард І, який у 1298 році, завоювавши Шотландію, найперше наказав спалити всі рукописи і книги шотландців, що зберігалися в їхній славетній бібліотеці, і китайський імператор Цинь, який проводив «ревізію» серед книгосховищ 213 року до н.е.

До чого доводить релігійний фанатизм
Знищувалися бібліотеки часто і з приходом нових релігій. Принцип заперечення минулого й утвердження нової влади спрацьовував і тут. Книги страждали від релігійних фанатиків не менше, ніж від полководців.
Із приходом християнства зникло найповніше зібрання сувоїв із магії та чаклунства (храм Амона у Фівах). Спалювалися безцінні збірки книг Ієрусалимського храму, бібліотеки фараона Хеопса й Птолемея. Навіть важко уявити, яку кількість книг було спалено інквізицією в епоху Середньовіччя.
У 1549 році чернець Дієго де Ланда відшукав у Мексиці бібліотеку кодексів майя і спалив її, пояснюючи, що «там не було нічого, крім марновірств і підступу диявола». Цікаво, що й сьогодні три збережені рукописи майя поки що залишаються нерозшифрованими. Існує легенда, що 52 золоті таблички, які зберігалися в храмі і містили всю історію Центральної Америки, були надійно заховані ацтекськими жерцями до того, як конкістадори дісталися в Теночтитлан.

Буремне ХХ століття
На наших теренах книгоспалення, на жаль, теж не було рідкістю. За Петра І знищили книгозбірню Києво-Печерської лаври (1718), за Катерини II – бібліотеку Києво-Могилянської академії (1780).
Новий етап почався вже у двадцятому столітті. Дуже багато наших бібліотек постраждало під час Другої світової війни. Фашисти не тільки спалювали їх, як це масово відбувалося в Києві, Запоріжжі, Вінниці, Ніжині та інших містах, але й вивозили до Німеччини найцінніші наукові видання. Так, наприклад, із Національної парламентської бібліотеки України було вивезено понад 51 тисячу книг. Решту (фонд налічував 271 660 книжок), як і саме приміщення бібліотеки, було повністю спалено за лічені дні до визволення Києва.
У Німеччині знищували і свої книжки. Найвідоміший випадок масового спалювання книг, “неугодних” режиму, стався 10 травня 1933 року. Акцію спланували в міністерстві пропаганди й називали її “святом вогнища”. Лише в Берліні тієї ночі було знищено близько 20 тисяч книг: Т. Манна, С. Цвейга, Е. Кестнера, З. Фройда, А. Ейнштейна, К. Маркса… Після цього в Німеччині розпочався етап тотальної цензури, а з 1947 року німці 10 травня щорічно відзначають День книги. На тій самій площі Бебельплатц тепер стоїть пам’ятник “Потонулій бібліотеці”. В центрі, під товстим шаром скла, знаходиться біла кімната з порожніми книжковими полицями.
Відомо також і про навмисні підпали бібліотек за радянських часів самою владою. 24 травня 1964 року згоріла київська Публічна бібліотека Академії наук УРСР. Пожежу ліквідували тільки на третій день, коли вже дощенту вигоріла вся україніка: стародруки, рідкісні книжки, рукописи, архіви (наприклад, архіви Б. Грінченка, “Киевской старины”, Центральної Ради).
Продовжували комуністичні традиції і в Китаї, спершу спалюючи книжкові збори монастирів Тибету, а потім і свої бібліотеки. У них це називалося “культурною революцією”.
Про масові погроми бібліотек відомо і в Югославії, коли в часи громадянської війни сербські вояки палили сараєвські книгосховища, і в Афганістані, де таліби протягом військових заворушень знищили 50 000 книг…
Як би там не було, але про долю всіх цих бібліотек ми хоча б знаємо. А скільки книг втрачено й загублено – невідомо, чи вони ще є на світі, чи їх ще можливо віднайти. Згадаймо хоча би славнозвісну бібліотеку Ярослава Мудрого. Чутки й легенди про її місцезнаходження ходять і досі. Найпоширеніша серед них оповідає, що книги з Ярославової бібліотеки можуть зберігатися в київських підземеллях, які ведуть від Софійського собору. Час покаже, адже ґрунтовні розкопки підземних ходів дійсно не проводилися. Цікаво також, що про цю легендарну бібліотеку народ навіть склав анекдот: «Знайдено бібліотеку Ярослава Мудрого. Тепер залишається тільки знайти відвідувачів-боржників».
З одного боку, дуже хочеться вірити в те, що ми колись віднайдемо ці книги. А з іншого, розуміючи, як людство вміє нищити такі цінності за лічені хвилини, інколи думаєш, що, можливо, хай краще вони й лишаються у сховах. Принаймні так їх не знищать новоявлені герострати.
Дар’я Анцибор