ПОЛЬСЬКИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОЇ КНИГИ

Як тільки останнім часом не демонструвалася дружба України та Польщі! І нескінченні спільні культурні акції, й акти порозуміння та пробачення, і політичне посередництво, і „євроадвокатство”, і помаранчева мода на Україну в Польщі! Справжні „братанкі до шклянкі”. І тут просто не міг не виникнути стереотип, що українсько-польська інтеграція (у хорошому, а не кремлівському розумінні цього слова) поширюється й на літературу, на книгу. Тобто не те, щоб ми, українці, раптом почали по-новому масово цікавитися польськими письменниками. Зате багато хто став вважати, що поляки відтепер читають виключно українські книжки, ну, хоча б у польському перекладі. Недаремно ж були ті численні переклади, премії та фестивалі, що про них свого часу писав і „Друг читача”…

 

Реальна Польща трохи відрізняється від Польщі, намальованої колективним підсвідомим нашої інтелігенції. Це стосується й Польщі книжкової. Тут у літературу вклинюється культ особи Івана Павла ІІ, тут літературою проходить один із фронтів боротьби між Третьою та Четвертою республіками, причому, на захист Третьої, більш ліберальної й менш релігійної, стає Віслава Шимборська, і це подія. Тут пробують підбивати підсумки першої двадцятирічки мистецтва капіталізму. Тут відверто не до України. Україні є місце радше в новинах – поляки з цікавим і веселим подивуванням спостерігають за нашими кризами – та в розмовах про футбольний чемпіонат світу 2012 року.

 

Відповідно, у Польщі, як це не прикро, немає засилля української книжки. Хоча ось у книгарні біля краківських Плантів на чи не найпрестижнішому столику рекомендованих новинок посеред залу рясніє польський переклад „Жінок їхніх чоловіків” Софії Андрухович. Ясно, що з цього приводу скажуть противники „клану-феномену”, але факт лишається фактом: це єдиний випадок, коли я бачив у польській книгарні українську книгу на почесному місці. Єдиний випадок, коли українську книгу не треба було шукати. Ну, хіба ще згадаю книгарню в Перемишлі недалеко від вокзалу – там просто на вітрині стояв грубезний і гарно оформлений історичний фоліант про події в Україні часів „козацької революції”, але погодьтеся, це вже дещо інша історія, інший, зовсім не такий дружній, емоційний підтекст.

 

Книжковий супермаркет у неймовірному гіпермаркеті „Галерея Казімєж”. Усі книжки та книжечки тут розставлено в алфавітному порядку, тому без проблем віднаходяться декілька українських авторів: Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Любко Дереш, Тарас Прохасько, Сергій Жадан. Приблизно ті самі видання можна знайти і в інших просунутих книгарнях, зокрема й у краківському „Массоліті” (знайома назва, чи не так?). А найпомітнішою новинкою я б назвав книжку з двома есеями про Україну Прохаська й Жадана. На тлі екзотичних фотоілюстрацій вона справляє враження не менш магнетичне, ніж сама Україна (за моїми спостереженнями, більшість поляків, що побували в Україні хоч раз, обов’язково приїздять ще й іще). Отже, за великим рахунком, полякам більш-менш доступне досить вузьке коло українських авторів, і то лише сучасних. Принаймні, жодної класичної літератури ХІХ чи ХХ століття мені не траплялося, за винятком неподіленого Гоголя.

 

Цікаво, що українські книжки видають не всі видавництва потроху, а натомість основне видавництво, що спеціалізується на українських авторах – „Чарне”. Але відвернімось від красивих, модних і блискучих книгарень Польщі Туристичної в бік простих книжкових магазинчиків Польщі Повсякденної. У маленькому містечку Сандомир є гарний і компактний замок, багато костьолів, площа Ринок з ратушею часів Відродження. Але в центрі міста немає жодного інтернет-клубу. Чи варто й говорити, що я не знайшов тут у жодній книгарні жодної книги українського автора? У жодному тематичному відділі. Те саме можна сказати й про пересічні скромні книгарні Кракова чи Варшави, і про різноманітні напівбукіністичні „Мережі дешевої книги” або й справжні букіністичні розвали, де можна знайти найнесподіваніші речі, тільки не українські книжки. Якщо запитати продавця, він зазвичай упевнено відповість, що книжок українською мовою немає точно, а ось книжки українських авторів, можливо, десь і є, якщо добре пошукати. Пошуки звичайно результатів не приносять.

 

Тільки не поспішайте посипати голову попелом! Як на мене, усе це свідчить все ж таки про позитивну тенденцію: ситуація вирівнюється. Чи часто в Україні можна знайти польську книгу? Приблизно так само, хіба лише трохи частіше, ніж у Польщі українську. Ми й раніше читали польську літературу в доволі обмеженому асортименті. Поляки почали читати українську нещодавно. Нема підстав не порадіти. Промінь світла. Це, мабуть, найточніша характеристика української книгарні „Нестор”, що у Кракові. Усе, що ви прочитали досі про польські книжкові магазини, у жодному разі на стосується „Нестора”. Ця невелика книжкова крамничка у самому центрі Кракова, неподалік знаменитого королівського замка Вавеля, щонайменш наполовину заповнена книжками українською мовою. Причому дуже різноманітними – від „Кобзаря” до „Фройд би плакав”, від „Біг мак” до „Цілодобово!”, від „Замків Львівщини” до „Одессы”, від альбомів про старовинні ікони до брошур про вишивку та книжок про українські страви, є навіть дещиця періодики. Різні автори, різні напрямки, різні видавництва – такому асортименту української книги могли би позаздрити власники деяких книгарень у самій Україні, якби вони вміли заздрити асортименту української книги.

 

Друга половина книжок у „Несторі” – переважно література різними мовами (переважно польською та англійською) про Україну або польські переклади українських видань. Історія, лінгвістика, економіка, етнографія, розваги, красне письменство… А ще – невелика кількість книжок білоруською мовою та про Білорусь (бо з білоруськими книжками у Польщі ще гірше, ніж з українськими). Чудово, що польські українці зуміли, а поляки дозволили відкрити таку книгарню в одному з найбільших туристичних центрів Європи. І прикро, що таких „етнічно орієнтованих” книгарень, окрім російських, а також невеличких англо-французьких блоків, в Україні немає. Хіба погано було б мати їх бодай у Києві, Львові, Кам’янці-Подільському, Мукачевому, Криму та Одесі, там, де буває найбільш іноземців? Ну, та в нас, зрештою, і до вирішення проблем української книжки, ой, як далеко ще… Принади культурної розмаїтості польського капіталізму

 

А наостанок – декілька слів про власне польську книгу. Як і де вона продається. Найпатетичіший, але й найпромовистіший приклад, що я його люблю наводити друзям в Україні: у Кракові в підземному переході на залізничному вокзалі можна купити не тільки детективи Хмелевської, але й щоденники Гомбровича. Ринкова економіка тут чомусь не знищила, а тільки розширила як мережу книгорозповсюдження, так і асортимент. Принаймні у малих містечках і великих містах книгарні є ледь не на кожному розі. А в них можна купити як останню книжку Умберто Еко, так і „Сніг” Памука, і Толкіна, і новинки „жіночих романів”, і спогади Твардовського, й дитячу книгу про Папу Римського, і підручники, і довідники, і Шимборську, і Мрожека, і Словацького, і багато-багато чого, часом навіть найсучаснішу наймолодшу поезію і прозу. На моє враження, найбільша прогалина асортименту польських книгарень та сама, що й у книгарнях українських – аванґард першої половини ХХ століття. А ось читають у громадських місцях поляки явно більше від українців. І чтиво їх різноманітніше. Отже, проблеми книжки в Україні, можливо, не в пережитому економічному крахові, а в чомусь іншому?

Олег Коцарев.