КНИЖКОВИЙ ФРІК-ПАРАД

Колись давно, читаючи в Інтернеті про субкультуру блек-металістів, я наштовхнулася на список рекомендованої літератури, яку буцімто має опрацювати кожен гідний блек-металіст. Пам’ятаю, мене тоді дуже вразив факт, що одразу за «Біблією Сатани» йшов Фрідріх Ніцше із своїм програмним Заратустрою – на той час здавалося, що поєднання таких книжок вкрай дивне. Власне, саме ця згадка надихнула мене нині провести невеличке дослідження про «класичні тексти» різних субкультур. Щоправда, в результаті з’ясувалося, що більшість субкультур читанням аж ніяк не зловживає, роблячи основну ставку на специфічну уніформу, музику та фільми. І тим більше на цьому тлі приємне здивування викликала субкультура готична – не тільки кількістю творів, «обов’язкових для прочитання» кожним готом, але загалом розмаїттям книжкових смаків.


“Люди-дикуни”

 

Ви просто не можете не знати їх в обличчя. Певно, ваш перший досвід споглядання готичних людей скінчився легким шоком або принаймні німим подивуванням. А тепер, коли готи кількісно змужніли і вільно пересуваються містами України, ви просто крадькома розглядаєте всі предмети їхньої кричущої уніформи: чорний шкіряний одяг, чорне мереживо, сітки, шовк, корсети, темне волосся, ланцюги і загалом метал, декоративна косметика – білі обличчя з густо підведеними очима і губами, нафарбованими яскравою помадою (причому, хе-хе, представники чоловічої статі – не виключення), пірсинг – іноді в неймовірних кількостях, ірокези і тому подібний екстрім. В ідеалі готична людина має бути схожою на вампіра, тільки-но пробудженого з кількасотрічного сну, або на свіжий естетичний труп. Кхе, як-то кажуть, про смаки не сперечаються…
З усіх субкультур, більш-менш широко представлених у нас, готична є однією з найстаріших, хоча літочислення і не йде на віки: зародження приблизно датується кінцем сімдесятих років ХХ ст. і вгризається корінням у пост-панківську землю. Ідеологію готів можна коротко висловити виразом «вишуканий протест проти мейнстріму», себто основної маси. Однак, як зазначає стара добра радянська пісенька, «…люди-дикари: на лицо ужасные, добрые внутри», так і готичні люди – попри свою вкрай не-класичну зовнішність і «протестантське» налаштування, вони часто є вишуканими зразками читачів-інтелектуалів, які на книжках просто-таки кажана з’їли…
Звісно ж, аби потрапити до лав готичних книг, кожен твір має відповідати концепції цієї субкультури. Оскільки готи йдуть на конфронтацію з мейнстрімом, то і культові персонажі, й атмосфера готичних творів є відповідними. Так-так, герой або суціль, або в окремих моментах має бути фріком (себто диваком, не таким, як усі) – і бажано фріком, відторгненим сірою масою «звичайних», одиноким, з фізичними чи психічними вадами (не кажучи вже про поєднання цих достоїнств), і як додатковий бонус – якісь нелюдські чи то надлюдські властивості, але такі, що мають викликати у мейнстріму страх та непорозуміння. Сама ж атмосфера творів має бути містичною, збоченою, але з вишуканістю, страшною, але манливою, і таке подібне. Після цього міні-екскурсу подивимося, які ж книжки найбільше відповідають цим вимогам, на думку самих готів. Отже, шорт-ліст найготичніших книжок.

 

Готична десятка

 

«Дракула» Брема Стокера. Біблія усіх готів. Добре відома загалові книга, написана ірландським письменником у далекому 1897 році, культовим персонажем якої є однойменний граф (з усіма своїми друзями-вампірами). Ці містичні і явно асуспільні істоти з «Дракули» настільки припали готам до душі (якщо вони, правда, не заперечують у себе існування такої), що фактично всі книжки, де фігурують ці жаскі створіння, вважаються рекомендованими до прочитання. Зокрема…
«Інтерв’ю з вампіром» Енн Райс. Американка вирішила продовжити традиції упироманії та не просто розвинула цю тему в одній книжці, а випустила цілу серію «Вампірських хронік» (десять книжок) та «Нові вампірські хроніки» (дві книги). Однак найбільш популярним твором серед них є все ж таки згаданий роман, що оповідає про пробудження вампіра Лестата в наші дні. Книжку зокрема розкрутив однойменний фільм у головних ролях з Бредом Пітом, Томом Крузом та Антоніо Бандересом (так-так, всі красунчики у фільмі – кровопивці).
Маркіз де Сад. Конкретний твір не пропонується – він добирається індивідуально, відповідно до характеру сексуальних збочень кожного конкретного читача. Втім, Маркіза було зачислено до готичного братства не лише через те, що у свої творах він усіляко намагався піти всупереч всезагальним моральним нормам і прославляв повну сексуальну свободу, зокрема, пропагуючи садо-мазо. Самий лише образ Маркіза де Сада – аристократа, що побивається в тюрмах і божевільнях через свої сексуальні прояви, мордуючись в ізоляції, пише за ґратами романчики, які непристойно навіть згадувати вголос, – викликає в кожного гота шанобливе розуміння.
«Поклик Ктулху» Говарда Лавкрафта. У дитинстві – вундеркінд, а згодом – видатний американський письменник початку ХХ ст., що значно вплинув на масову смаки і культуру та прищепив любов читачам до жанру жахів і містики, Лавкрафт не має собі рівних у створенні атмосфери надприродного жаху. Шанований за вміння викликати своїми творами фізичний страх. «Поклик Ктулху» – програмний твір, зокрема для введення у міфологію Ктулху, яка нині все більш окуповує віртуальний простір.
«Квіти зла» Шарля Бодлера. Видатна збірка видатного анатома смерті й кохання (переважно фізичного). Поважається готами здебільшого за той суспільний шок, який Бодлер зумів викликати своєю поезією у ХІХ ст.
«Падіння дому Ашерів» Едгара По. Один із найбільш готичних творів з циклу «Містифікації», що відкриває атмосферу божевілля, темної таємниці, морального розкладу.
«Привид опери» Гастона Леру. Центральний персонаж – виродок із понівеченим обличчям, що живе в опері й не сміє з’явитися перед людські очі. Одинокий, фрікуватий, відторгнений, він страждає через нещасливе кохання до оперної діви. Образ подібний до головного героя культового готичного фільму «Едвард – руки-ножиці».
«Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова. Розваги сатани (який сам по собі – персонаж готичний) з його почтом. Справжні готичні сцени – бал сатани, політ Маргарити.
«Вій» Миколи Гоголя. Виявляється, українська класика теж буває готичною! Особливо, якщо відкриває торжество містичного зла і демонструє загалові його моторошний витвір, наприклад, Вія. Стара страшилка, від якої донині зуби цокотять – якщо читати на самотині вночі.
«Культ» Любка Дереша. Вважається вдалим наслідуванням Лавкрафта з сучасним українським колоритом: міфологія Ктулху і, як наслідок, – мурахи, що бігають по шкірі. Так що – затверджено готами.

Звичайно ж, наведений перелік – це лише шорт-ліст, фактично квінтесенція літературних уподобань. Загалом же смаки готів – вкрай різноманітні, іноді до неочікуваного: класики Камю і Кафка, антиутопія «1984» Оруела, твори Зюскінда і Фаулза, Пелевіна і Паланіка і т.д. – словом усе, що каже «до біса» мейнстріму.

Антоніна Окініна.