Ми старались, ми шукали, а знайшли лишень хінкалі… Грузинська книгарня як вона є

Мабуть, кожен хоч раз у житті відчував на собі негативний вплив стереотипів. “Навісять” на людину якогось ярлика – і будь вона хоч наймудрішим мудрагелем, а сприймають її крізь призму загальноприйнятих уявлень. Наприклад, якщо ти за паспортом українець, то обов’язково повинен любити сало, якщо француз – тхнути „шанелем”. Ну, а якщо грузин – то в житті маєш кілька радостей: вино, танці і вигук „вах!” („так”, „ні”, „не знаю” – універсальну відповідь на всі запитання, залежно від інтонації). Тому передчуваю здивування деяких читачів, коли скажу, що в Грузії книги продають не на додачу до хачапурі. В Грузії є книгарні, проводяться книжкові виставки, а грузинського письменника Григо́рія Шалвовича Чхартишві́лі (відомого як Борис Акунін) читають далеко за межами батьківщини…

 

Опинившись у Тбілісі сам-на-сам із редакційним завданням – написати огляд грузинських книгарень, – я, не гаючи часу, відразу ж попросила знайомого українця, який мешкає близько 5 років у найгостиннішій країні, підказати адресу найближчої книжкової крамниці. У відповідь отримала іронічну посмішку і лекцію про те, що у Тбілісі в спеку так не розважаються. А ще пропозицію провести час більш традиційно: сходити на екскурсію до сіркових лазень, скуштувати найсмачніші хінкалі або  продегустувати вина.
Та мені були потрібні книги. Тому, відхиливши пропозицію, вирішила знайти книгарню самостійно. Центральна вулиця грузинської столиці носить ім’я поета Шота Руставелі, і почати пошук саме звідси мені здалося найбільш логічним. Але скільки не намагалася знайти книгарню серед магазинів модних брендів та десятків кав’ярень різного ґатунку – зробити цього не вдалося. На прилеглих до проспекту вулицях – також жодної книжкової крамниці. Дісталася до Старого міста – історичного центру Тбілісі – з вузесенькими вуличками та прегарними старовинними будинками із просторими верандами, – і вже збиралася здатися й прямувати до найближчої дегустаційної зали. Та раптом, блукаючи поміж загадкових храмів на березі зеленкуватої Кури, на розі вулиць, де верхівки мусульманської мечеті дивляться на православні бані, побачила магазин із широкою скляною вітриною. Її прикрашали красиві книги, на кшталт художніх каталогів. Придивилася ближче – та це ж і є книгарня!
Велика простора зала. Всі стіни заставлені полицями та стійками з книгами різного формату і кольору. Більшість видань представлена двома мовами – російською та грузинською, декілька – англійською. Окремий прилавок займають аудіокниги. Найбільш презентабельні полички, які  впадають в око у першу чергу, розподілилися приблизно на два “табори”. Зліва найкращі місця займають російськомовні видання. Із найбільш відомих широкому загалові авторів тут презентовано Віктора Пєлєвіна, Оксану Робскі та російський переклад Орхана Памука. Правий бік прикрашають книги з візерунчатими грузинськими літерами: кілька видань найпопулярнішого сучасного грузинського автора – Пугадзе Морчиладзе та яскрава книга з портретом… Сталіна. Пригадую національність вождя – і здивування минає. Так, героїв треба знати в обличчя.
Зрадівши вдалому завершенню своїх пошуків, збираюся придбати книжку на згадку. Почувши ціну одного із симпатичних томиків, пригадую призабутий жарт про те, що є поганий подарунок, є добрий подарунок, а є книга. В Грузії так не жартують, бо книга тут – дійсно дорогий подарунок, особливо якщо вона іноземна. Так, російська книжка в твердій кольоровій палітурці коштує в середньому 25 ларрі, грузинська – 19. Тобто у нас відповідно 74 гривні та 56. “Чому так дорого?” – здивовано питаю у продавця. Тут щодо цього побутує своя версія. Кажуть, що після скасування в жовтні 2006 року авіаз’єднань між Росією та Грузією закупівля російських книг перестала  виправдовувати себе: грузинським підприємцям доводиться купувати книги у постачальників з інших країн (у тому числі й України), що значно підвищує їх вартість та заважає розповсюдженню. Росіяни ж закидають Грузії звинувачення, що та нібито навмисно хоче позбавити населення російськомовної літератури, влаштовуючи штучний дефіцит на неї. Як би там не було – не можна ігнорувати факту, що сьогодні в Грузії встигло підрости покоління, яке не знає російської мови і, як наслідок, не читає нею. З іншого боку, більшість молодих людей поки в недостатньому обсязі володіє і англійською мовою. Втім, не будемо заглиблюватися в економічні та мовні проблеми Грузії, у нас своїх вистачає. Ці закиди і ремарки нехай лишаються для грузинських міністрів.
За словами продавців, найбільшим попитом серед грузинських читачів користується дитяча та пізнавальна література (обома мовами), іноземні автори (російською, бо грузинською друкують поки що переважно грузинських письменників). Щодо сучасних українських авторів – то скільки не шукала, а жодної книжки не знайшла. Воно й зрозуміло: українською мовою в Грузії не читають, а російські видавництва більше зацікавлені в популяризації своїх авторів.
…Продавці стверджували, що у Тбілісі є ще кілька книжкових магазинів, які я марно намагалася знайти протягом наступних двох днів перебування в грузинській столиці. Тож довелося капітулювати: зателефонувала знайомому українцеві і взялася досліджувати місцини з найкращими хінкалі, вином та танцями.

Іра Татаренко.