Італія по-українськи

Надія Мориквас. Де мій брат? – Л.: Піраміда, 2010. – 192 с.

Власне, Італії у новому романі Надії Мориквас – львівської поетки, прозаїка та есеїстки – не так вже й багато. І це не дивно, що наразі він добряче «розведений» Україною, оскільки їдучи з дому, ми забираємо з собою частку батьківщини, яка гріє нам душу в далеких мандрах. З іншого боку, перед нами цікавий жанр сучасного «колоніального» роману, коли навіть за кордоном людина живе думками про рідне обійстя, будучи не в змозі розчинитися у дискурсі чужини. У такий самий спосіб жили в арабському світі героїня «Плакси» Анни Козлової та животіли в європейському секс-рабстві персонажі «Sauvage Medames Russos» (Дикі руські пані) Ганни Ручай. Окрім цього, схожа «закордонна» тематика достойно пролонгована у таких книжках, як «Фройд би плакав» Ірени Карпи та «Сезонний розпродаж блондинок» Наталки Сняданко.

Утім, від усіх своїх попередниць італійсько-львівську прозу Надії Мориквас різнить дещо інше. Звісно, тут чимало про кохання й коханців, ціни й звички, меню ресторанів і асортимент крамничок, але, крім цього, багато уваги приділено саме «духовній» компаративістиці. Чи пак, порівнянню не цін, а почуттів, що виникають  у чужих екзотичних краях. Що ж до рідних пенатів, то незайве буде нагадати, що свого часу – а саме наприкінці минулого століття й на початку нового тисячоліття – авторка вже прославила їх у своїй містично-географічний прозі, приміщеній у таких книжках, як «Спокуса вічністю. Щоденник іронічної прози» та «За нас – у Львові. Міфи і міти».

Відтак, цілком недаремно автобіографічний роман Надії Мориквас вийшов у видавничій серії «Українські хроніки» львівського видавництва «Піраміда», чия анотація свідчить, що «українські хроніки сьогодні – це літературна версія нашого почуттєвого часу». Чим же цікаве це «соматично-ландшафтне» чтиво, мережане короткими екскурсами-забігами в історію всесвітньої культури? По-перше, це неспішна, зчаста меланхолійна розповідь про достоту «край географії», в якому опинилась героїня твору. Справді, Сицилія – «історична батьківщина Афродіти-Венери, просякнута бажаннями та еротичними фантазіями» – маловідома як для туристів, так і для заробітчан окраїна Італії, а також осердя мафії. Тож ілюзія зустріти когось із земляків у героїні твору швидко «розвіялись, як дим із «Мальборо», і з української лектури у неї – лише розмита дощем «Критика» на балконі. Живучи біля моря, вона не знає тутешньої мови, але знається на історії цього краю іноді краще за його мешканців. Це й не дивно, адже місцеві аборигени грецької міфології не шанують, бо самі живуть, як герої стародавнього епосу – галасують, сваряться і миряться, б’ються і кохаються.

Що ж до українських братів-заробітчан, то в Італії з них глузують. Мовляв, «здобули незалежність, пережили революцію, а самі пішли у найми», а ще, кажуть, якось додав густу президент Кучма, заявивши, що «на заробітки в Італію продаються тільки повії». Натомість наша героїня поїхала сюди, як сама свідчить, «не задля розкоші записувати нові враження до свого блокноту, а з величезної потреби провітрити ауру і відремонтувати стелю над головою». Ось і живе на прибережній віллі, телефонує синові до Львова, ходить по крамницях, часом згадує милі дурниці на кшталт того, що «українці, замість вина вживають борщ». А поруч додають снаги і розраджують душу своїми бідами-радощами – подруга Діна, яка працює касиркою у нічному барі, її вередлива дочка Ріка та п’ятдесятирічний ревнивий коханець Бруно.

Попри деяку брутальність заробітчанської дійсності, усім розділам цієї стильної книжки передують ностальгійні епіграфи з львівських поетів – Ігоря Калинця, Володимира Олейка, Романа Скиби. Та й самі їхні назви не менш поетичні: «Дитя індиго», «Magia італійська», хоч іноді й відображають нужденну прозу буднів: «Втеча від мафії», «Ремонт по-вегетаріанськи», «Зміна ландшафту». Що ж до «розпачливої» назви самого роману «Де мій брат?», яка навертає на думку про біблійну історію Каїна та Авеля, то мова наразі усього лише про пошук рідної душі у сьогоднішньому прагматичному світі. Звісно, всі дороги ведуть до Риму, але деякі з них приводять до рідної домівки, з її уславленим львівським братством друзів і приятелів. Як це й трапилось з героїнею цього «мандрівного» твору.

Ігор Бондар-Терещенко