Мафія як діалектика бізнесу

Роберто Савіано. Ґоморра. – Х.: Фоліо, 2010. – 447 с.

Назва цього незвичайного роману – по суті, сумна гра слів. «Ґоморра» – це одночасно і біблійське місто, на яке сьогодні схожий Неаполь, і, власне, «каморра» – так в Італії називають мафію. Утім, якщо злочинність у романі змальована у глобальних масштабах, то мета його автора не менш масштабна. Крім змалювання з грізної натури й строкатого нутра неаполітанської мафії, Роберто Савіано – 31-літній італійський журналіст, який довгий час підробляв у нелегальному бізнесі, збираючи матеріал до книжки – спробував поглянути на це явище не лише як безперечну виразку на тілі суспільства, а з точки зору людських стосунків. Як приходять у мафію? З кого народжуються майбутні гангстери? Що рухає молодими хлопцями, які мріють увійти в кримінальну сім’ю, яка заміняє їм власну родину?

Крім вражаючих фактів мафіозних оборудок – трафіку зброї, наркотиків і токсичних відходів – а також неприхованої корупції, щоденних злочинів, підступів і вбивств, у романі «Ґоморра» йдеться про життя-буття цілої галереї типажів і розповідаються незвичайні історії. Наприклад, про схибленого на зброї чолов’ягу, який завдяки мафії дістався Іжевська, де провів незабутній день з конструктором автомата Калашнікова. Або про скромного підпільного шевця, що побачив по телевізору, як Анджеліна Джолі отримує «Оскара» у зшитій ним сукні. А починається все з автобіографічної згадки про звичайного хлопця, який свого часу просто погодився допомогти у розвантаженні нелегального товару. Від того часу він спостерігає за цим кримінальним багном, виношуючи зовсім інші плани.

До речі, у випадку з романом Савіано та фільмом, поставленим за ним, сталося своєрідне «перехресне» опилення двох медіа-культур. Річ у тім, що сучасні мафіозі у романі «Ґоморра» залежні від кіно, яке для них – джерело самовираження. Так, кримінальні боси жіночої статі ходять з охоронцями, схожими на Уму Турман у фільмі «Убити Білла» Квентіна Тарантіно (жовті костюми і біляве волосся), а мафіозні хлопчаки Джузеппе і Ромео цитують строфи з Біблії, як герой «Кримінального чтива» перед тим, як когось стратити. Так само тут в моді цитати з фільмів «Таксист», «Донні Браско» і «Хрещений батько». Звукоряд цієї гангстерської класики використовується героями роману в якості засобів спілкування, а також фірмових позивних, за якими в «каморрі» розпізнають «своїх».

Між іншим, автор роману вважає, що слово «каморра» вигадали поліцейські. Натомість члени кримінальних кланів воліють вживати термін Система. Адже це не так злодійська структура, як добре налагоджений механізм. Мовляв, замовні вбивства і грабування банків – усе це в минулому, а сьогодні злочинна організація рівнозначна економіці, оскільки діалектика бізнесу формує структуру клану.

Слід зазначити, що після того, як роман «Ґоморра» вийшов друком, розлетівшись мільйонними накладами, його автору неаполітанська мафія винесла смертний вирок, і тепер він змушений, як Салман Рушді, жити під захистом уряду. З легкої руки Умберто Еко одіозного Роберто Савіано нарекли національним героєм, і на його захист виступили шість лауреатів Нобелівської премії, серед яких фігурує Міхаїл Ґорбачов і Орхан Памук.

Утім, роман «Ґоморра» не містить у собі якихось надзвичайних фактів і не розкриває невідомих імен. По суті, це документальний репортаж, а також нарис про нелегальний бізнес і своєрідне дослідження про буденне життя мафії. На відміну від злочинної романтики, яким заповнений західний кінематограф, кримінальний світ зображений у Савіано не надто героїчно. До речі, подібний журналістський формат мають такі знакові твори, як «Ейхман в Єрусалимі» Ганни Арендт (з якої взятий епіграф до «Ґоморри») і «Потрібна річ» Тома Вулфа. Тож мафія, можливо, й безсмертна, але її журналістське розвінчання має не менш тривалу і переможну історію боротьби зі злом.

Ігор Бондар-Терещенко