І знов про залишенців

*Василь Шкляр. Чорний Ворон. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. – 432 с.


Останній роман Василя Шкляра «Маруся» уже як півроку після виходу займає перші місця серед продажів українських книгарень. Тим, кому пощастило ознайомитися з сагою про легендарну отаманшу Марусю Соколовську, і тим, хто тільки планує це зробити, ми хочемо нагадати про книгу, яка визначила Шкляра як майстерного історичного романіста і яка принесла популярність та любов українських читачів. Звісно, йдеться про роман «Чорний ворон. Залишенець».

 

Ми згадуємо про цю знакову книгу сучукрліту ще й тому, що у 2014-му вийшло чергове перевидання, але на цей раз видання «Чорного ворона» співзвучне і оформлене в одному стилі з «Марусею». І обидві ці книги на обкладинках названі національними бестселерами. З чим не посперечаєшся.

 

У книзі «Чорний ворон. Залишенець» автор розповідає про одну з найдраматичніших (і чомусь майже забутих нині) сторінок української історії – повстанську боротьбу українців проти радянських окупантів 1920-х років. В основу сюжету покладено достовірну історію про отамана на прізвисько Чорний Ворон, котрий не скорився і не припинив опору навіть тоді, коли всяка надія на перемогу була втрачена.

 

Читайте також: Історія повторюється, або Смерть ворогам України

 

Обрана тема – вельми значуща, адже роботі уряду УНР у 1918-1920 роках присвячено чимало історичних та літературних праць. У той же час діяльність козацьких отаманів центральної України на початку 1920-х обділена увагою як істориків, так і романістів. Варто зауважити, обділена цілком незаслужено. Коли вожді УНР залишили рідну країну і, відійшовши в еміграцію, спостерігали за Україною зі спокійних та комфортних європейських столиць, загони впертих патріотів-відчайдухів на Черкащині, Звенигородщині, у Кременчуцькій губернії продовжували боротьбу. Залишенці з останніх сил опиралися загарбникам ще майже десять років, марно чекаючи заклику з-за кордону до всеукраїнського повстання, поки зрештою не були винищені ворогом.

 

«Залишенець» займає чотириста сторінок, однак завдяки стрімкому розвиткові сюжету він читається напрочуд швидко. Незважаючи на загальну строгість та серйозність твору (що, власне, зумовлено трагічністю подій, які описуються в романі), Василь Шкляр вводить у твір чимало кумедних епізодів, при прочитанні яких просто не можливо стримати усмішку. Більшість таких комічних історій пов’язані з китайцем на ім’я Ходя, якого повстанці на чолі з Чорним Вороном «відбили» у червоних під час однієї з сутичок і який згодом пристав на бік українців, перетворившись на лютого та безпощадного ворога радянської влади.

 

Читайте також: Василь Шкляр: “На Майдані ми боролися проти Росії, як і сто років тому”

 

Помітною особливістю цього роману Шкляра є те, що практично всі розділи містять документальні вставки – витяги з цілком реальних архівних документів, які безпосередньо стосуються розповіді. Це, зокрема, рапорти начальників відділів ГПУ, звіти про виконання каральних операцій ударгрупами ББ (загони для «боротьби з бандитизмом»), донесення таємних агентів, задокументовані повідомлення завербованих радянською владою інформаторів, витяги з кримінальних справ проти повстанських отаманів, таємні накази чекістів тощо. Така концентрація інформаційних відступів збагачує твір, навіть деякою мірою покращує сприйняття написаного.

 

Відтак, велика кількість ретельно відібраних історичних документів переконливо свідчить про кропітку дослідницьку роботу, проведену автором під час творення рукопису (роман писався майже тринадцять років). Книга стає більш солідною, немовби підноситься над багатьма іншими історичними романами, події в яких хоч і розгортаються на тлі певної епохи, але часто є досить далекими від реальних фактів. Така хльостка реалістичність, помножена на захопливий сюжет, не відпускатиме вас доти, доки ваш погляд не впреться в останню крапку.

Анна Богородіченко

Придбати книгу.