Олень і телевізор

*Ірен Роздобудько. Оленіада. – Х.: Фоліо, 2014. – 222 с. 


 

«Виходячи з тієї давньої істини, що коли закінчується гнів і сльози – останньою зброєю стає… сміх. І останнім сміється той, кому нічого втрачати. І сміючись – перемагає»

Ірен Роздобудько

 

В Україні раптом змінився клімат, і українці змушені використовувати оленів як основний транспортний засіб. Олені – стали частиною державної ідеології і каменем спотикання двох ворожих партій. Партія «Гегемонів» вимагає негайної кастрації і витурення «лапландської тварюки» за межі країни, у той час як партія «Наше – краще» намертво вчепилася у оленячі перспективи, обіцяючи своїм виборцям «ягель у кожний дім». На фоні оленячих революцій та інтриг розвивається доля простих обивателів, колишніх товаришів по гуртожитку – Семена Василенка і Валентина Ройтберга, які ділять між собою не лише ностальгічні спогади, а й одну коханку – амбітну перукарку Зою. Це сюжет «Оленіади», що, доповнена другою частиною, нещодавно вийшла у видавництві «Фоліо».

 

Книга писалася довго. Якщо вірити авторці на слово, аж цілих 13 років. Через це вона – книга – не могла вийти однорідною. За ці 13 років Ірен Роздобудько як письменниця росла і розвивалась, та й ситуація з вітчизняним «Оленіумом» проясніла: час розставив усе на свої місця. З цієї причини друга частина «Оленіади» значно яскравіша і смішніша за першу. Що називається «Остапа несло», у найкращому для читачів значенні цього виразу. Взяти хоч би той геніальний епізод, де президент оленячої України на прізвисько Великий Тато (хто б це міг бути?), виголошуючи промову перед багатотисячним натовпом за суфлювання негідниці баби Шури починає начитувати Джойса. Можете собі уявити сцену в деталях з усіма значущими паузами і солідністю фейса. Доходячи до цього місця усілякі кави і чаї краще облишити – через гомеричний регіт можна й захлинутись. Вищий пілотаж.

 

Читайте також: Донеччанка Ірен Роздобудько: “Пробачте Донбас, якщо зможете”

Перша частина на такі прозріння бідніша, але там теж є над чим щиро гигикнути. Чого варте увічнення реального епізоду з подій Помаранчевої Революції, у якому артист із дружньої у минулому держави, найнятий агітувати за одну партію, переплутавши грішне з праведним, починає агітувати за конкурентів своїх роботодавців… Одним словом, вірогідно, авторці дійсно було нічого втрачати, бо посміялась вона на славу.

 

«Комедія абсурду» – так сама письменниця охрестила цю книжку. Сюди можна додати гостра соціальна сатира і … епос? На сторінках твору Роздобудько, можливо, одній із перших у нашій літературі вдалося парадоксальним чином за допомогою гротеску доведеного до абсурду вхопити правдиву суть епохи, що продовжувалася недовго, усього сім років, однак мала свої особливості й виросла із свідомості, світосприйняття, менталітету – називайте як хочете – значної частини населення нашої країни. Прочитавши «Оленіаду» якось враз розумієш, настільки дрібною, міщанською і задушливою ця епоха була. Немовби довго-довго сидів у зашпандьореній євровікнами кімнаті і раптом потрапив на свіже повітря. Дивуєшся, що міг сприймати життя у тій кімнаті більш-менш нормальним і навіть серйозно дискутувати із товаришами по камері, як і що в ній поміняти…

 

Євген Повєткін у рецензії на «Оленіум» зразка 2007 влучно помітив: «Поставити в центр твору не героїв, не інтригу, не події чи враження, а саме риторику – манеру послуговування мовою для досягнення своїх (зазвичай прихованих і ницих) цілей – безумовне творче досягнення письменниці». Ця риторика в основному потрапляє до голів цільової аудиторії через телевізор. Допоміжними засобами у цій справі державного значення є бульварна преса, глянцеві видання та розважальна література. Телевізор, телевізійна реальність – неодмінний атрибут повсякдення персонажів і доповненої та розширеної «Оленіади» – 2014. Він не вимикається з ранку до вечора, ведучі ходять знімати телепередачі додому до своїх глядачів, остаточно стираючи межу між реальним життям і заекранним. Телевізор скрізь, навіть у снах. Це друга за значенням цінність в оленячій Україні, після, власне, самих оленів. При цьому і єдиний офіційно дозволений канал і єдиний опозиційний годують своїх споживачів виняткової якості сміттям на усі невибагливі смаки. Суспільство зазомбоване серіалами, різноманітними шоу наскільки, що навіть власна доля цікавить людей менше, ніж зміст чергової тристанадцятої серії «Обручки». Це було б смішно, якби крізь гротеск тут не просвічувалася страшна, проте прогнозована майже усіма футурологами дійсність. Та Роздобудько усе-таки оптимістка (чи реалістка). У її «Оленіаді» абсурд досягає критичної межі, тієї самої точки неповернення, про яку багато говорилося під час подій на Майдані. І після цієї межі у жителів оленячої України з’являється хоч надія.

 

Читайте також: Ірен Роздобудько: «Хочу жити всередині спілого кавуна!»

Власне, який стосунок до цього всього мають олені – шляхетні і прекрасні тварини? Мабуть, такий самий як і лосі, козли, корови та інші копитні створіння, що їх людина постійно ображає порівнюючи із недолугими представниками свого племені.

Вікторія Вітер

Придбати книгу.