Кримоцентрична історія

*

«Золотая эпоха Крымского ханства», «Битвы из истории Крымского ханства» / Гульнара Абдулаєва. – Сімферополь, 2012-2013.

Дві збірки історичних нарисів від кримськотатарського історика Ґюльнар Абдули (саме таким є автентичний кримськотатарський варіант її імені і прізвища) мають на своїх сторінках усе, щоб спочатку здивувати і навіть обурити, а потім повністю підкорити українського аматора історії. Виявляється, усім відомі події, які ми звикли бачити та оцінювати з Київських пагорбів, – з Бахчисарайського ханського палацу виглядали дещо інакше. А найцікавішими подіями у такому річищі є ті, що відбувалися перш за все у ханському палаці.

 

Ми з вами звикли розглядати Кримське ханство виключно як васала Османської імперії. Але зі сторінок книги зі здивуванням дізнаємося, що ця «васальна» залежність нікому у Криму не муляла, бо була досить умовною і скоріше нагадувала добровільний військовий союз. Щоправда султан затверджував усе-таки обраного кримцями хана так само, як міг його відставити. Проте робив він це не як очільник сусідньої держави, а як духовний провідник усього тюркського ісламського світу.

 

Данини Крим суверену також не платив, а от Стамбул натомість фінансував частину військових витрат ханства. До того ж Ґіраї вважалися спадкоємцями Стамбульського престолу у випадку занепаду султанського роду. Погодьтеся, що такі умови залежності навряд чи сильно дратували кримських «самостійників».

 

А от кримські хани отримували данину з васалів на більшості території колишньої Золотої Орди, у тому числі з найбільш бунтівного – Московщини, яку не рідко доводилося упокорювати військовими походами. Богдана Хмельницького у Бахчисараї також розглядали як власного васала. Саме цим пояснюється багаторічна кримська допомога у війнах з поляками. Наші ж історики, як відомо, стосунки ці трактують як суто військовий союз.

 

Цікавою і новою для українців виглядає історія стосунків Кримського ханства з народами Передкавказзя та Персії. Ерудити безперечно помітять аналогії між звичаєм віддавати ханських нащадків на виховання у далекі та неспокійні черкеські землі, який називався аталик, та відповідною політикою Габсбурґів, які виховали з двох зі своїх принців – Карла Альбрехта та Вільгельма Франца – польського та українського полковників (останній нам більш відомий як поет Василь Вишиваний). Ті ж, хто стурбований гендерними стосунками з цікавістю дізнаються, що номінально третьою, а фактично другою за впливом у ісламській державі Кримське ханство була жінка – анабеїм, яку обирали з-поміж дружин, матері чи сестер султана. Роль, яку відігравали жінки у кримських родинах та суспільстві, взагалі була дуже далекою від наших уявлень про мусульманські звичаї і традиції.

 

Звичайно, масова та почасти й фахова історична уява про стосунки між Кримським ханством та Військом Запорізьким перевантажена легендами про постійне взаємне поборювання, про те, що козаки захищали від лютих татар руські землі. Але давайте згадаємо, скільки походів на ті ж руські землі зробили самі козаки. Українські історики характеризують ці походи виключно як національно-визвольні. Але від того менш руйнівними вони не ставали. Широкі ж маси, читаючи у того ж таки Гоголя, як козаки Тараса Бульби штурмували Дубно, не дають собі роботи оцінити відстань між Запоріжжям і Волинню, перечитати, що козаки робили дорогою, і зрозуміти, що від кримських татар руські землі страждали куди менше, ніж від козаків.

 

А проте українських читачів значно більше зацікавить, а може й здивує те, що Кримське ханство насправді було союзником Великого князівства Литовського і Руського і давало йому ярлик на користування землями півдня сучасної України, де було побудовано потужні руські фортеці. Що міць об’єднаного козацько-кримськотатарського війська була такою, що робила його непереможним, здатним вщент розбити значно чисельніші і польські, і російські війська. Що багато козаків були родом з кримських татар, як то оспіваний Шевченком легендарний отаман Тарас Федорович (Трясило), а чисельність козаків, що жили у Криму, переважала чисельність кримських татар.

 

Якщо не надто акцентуватися на питанні, чи був насправді Хмельницький васалом Ісляма ІІІ Ґірая, а чи ні, доведеться визнати, що оцінка кримським ханом перших Переясловських угод співпадає з нашою сучасною оцінкою і визначається одним словом – зрада.

 

Насправді ж Кримське ханство мало багато спільного із Військом Запорізьким. Це були війська-держави, що виникли на руїнах Золотої Орди зі специфічним військово-демократичним державним устроєм. Історія їх стосунків містить багато сторінок союзів, спільної боротьби, взаємної допомоги та, звичайно, конфліктів. Та й врешті саме схожа форма степової державності спричинила врешті майже одночасне їхнє падіння у протистоянні з регулярними військами Московської імперії.

Олекса Вертипорох