Мовний детектив про 300-літнє охохлачення України

*Святослав Караванський. Звідки пішла єсть московська мова або шила в мішку не сховаєш. – Львів: БаК, 2012. – 192 с.

Ця історія почалася давним-давно. У ті древні часи, коли люди рятувалися від диких звірів за плетеними із гілок плотами, хворих виходжували знахарі, рахуючи свої замовляння проти порчі, а кремінь був таким же незамінним атрибутом побуту, як сьогодні газова запальничка. Тоді на територію сучасної Великоросії із заходу і півдня прийшли люди. Прийшли вони туди із різних причин, які зараз уже мало кого цікавлять, і принесли із собою, окрім усього іншого, свою мову.

 

За віки, якщо не тисячоліття, ця мова змінилася, перетворившись нині на одну із найбільш розвинених у світі, міжнародних мов. Ну, перетворилась і що з того, можна лише порадіти за такий успіх у сусіда. Але носії цієї мови створили державу, що чим далі, тим більше віддалялася від народу, якому мала б служити. Віддалялася у всьому, навіть у мові. Державні чиновники мусили вигадувати нові «високомудрі», а на ділі книжні й штучні слова, щоб приховати походження своєї мови від мов південно-західних сусідів. Ці мови більше і мовами визнавати не можна було, лише зіпсованими наріччями, що виникли із мови російської, а не навпаки. І плювать, що, наприклад, російське оплот пішло від українського плоту, тобто плетеної загорожі від диких тварин, котра не раз рятувала нашим предкам життя. То нічого, що російське лечить пов’язано із українським лічити (рахувати), бо у давнину знахарі над хворим лічили (рахували) свої замовляння. Не важливо, що слово укромний може походити від кременю, який забезпечував нашим предкам затишок серед небезпек дикого світу.

 

Немає українізмів у російських словниках, окрім борщу і галушки. Нічого не присвоїли росіяни, якщо знову ж таки вірити словникам, освяченим привладними шовіністами, і з білоруської мови. У російській мові є визнані науковцями запозичення із англійської, польської, німецької, французької, італійської, а от українська і білоруська мало каші з’їли, щоб повчати старшого брата. Чи так це насправді?

 

Ситуацію береться прояснити видатний український мовознавець, дисидент і правдолюб Святослав Караванський. У книзі «Звідки пішла єсть московська мова?» він наводить десятки, якщо не сотні часто вживаних російських слів і сталих словосполучень, що мають українські чи білоруські корені. Рыльце в пушку, конечно, надменный, непочатий край, повстанец, радуга, олух, чопорный, важный, великий, кажется, зеленый змий, из огня да в полымя, очевидно, озвереть, рыбалка, тачка, улизнуть, сбоку, здесь і ще багато-багато, твердить Караванський, запозичено російською із української і білоруської мов. Це лише слова і вирази. А ще наголоси, граматичні форми, прислів’я, приказки… Кожна розвідка Караванського, якщо не переконує остаточно, то принаймні вказує огріхи офіційної етимології, відкриваючи дорогу для «молодих і завзятих». І зроблено це дотепно, з демонстрацією знань не лише мовознавчих, а й історичних, побутових.

 

Наведу приклад для затравки: «Те, що слово канава походить від слова канал у етимологів не викликає заперечень… Тут… треба звернутися до української мови, де звук «л» має тенденцію обертатися на «в». Слово канал набуло широкого вжитку в Росії за часів розбудови міста Петербурґ, де для висушення боліт потрібно було копати канали. На цю працю цар Петро призначив українських козаків, більшість яких на цій праці й голодному пайку царя загинула. Канал у мові козаків дуже легко обернувся на канав…».

 

Звичайно, Караванський не був би Караванським, якби дотримувався сухого наукового стилю. Усі його міркування приправлено гіркуватою сатирою, яка розважає читача цього не такого уже і легкого для сприйняття мовного детективу. От як пише він, наприклад, про російське дієслово українського походження ляскать: «Чи ж могло слово ляскать, коли воно стовідсоткове українське слово, утворене від іменника ляск, у російській мові відсутнього, пошити в дурні московських мовознавців і дістати пашпорт повноцінного російського слова?» Однак і з такими от стилістичними поблажками, мозок, заплутавшись у коренях, суфіксах, префіксах, закінченнях та іншому граматичному начинні, іноді відмовляється сприймати інформацію. Збадьоритись кавою варто – дочитавши «Звідки пішла єсть московська мова?», можна не лише сяйнути ерудицією у компанії, а й осягнути масштаби трьохсотлітнього охохлачення України.

Вікторія Вітер

Придбати книгу.