«Я бажаю тріумфу Франції»

*Шатобріан Ф.Р. де. Замогильні записк / з фр. пер. В. М. Верховня; передм. О. Красовицького. − Х. :Фоліо, 2014. – 794 с.

«Ви знаєте, що, працюючи над цими «Записками», я не раз перебирався з місця на місце, що я часто описував краї, куди мене закинула доля, і говорив про відчуття, які вони у мене викликають, доповнюючи історію мого життя історією моїх роздумів і моїх кочувань…» (С. 215). Так писав про найвизначнішу працю свого життя Рене де Шатобріан, «раціональний християнин», патірот і вигнанець. Українською мовою нарешті побачили світ його «Замогильні записки», цього блискучого мислителя й політика, письменника і громадського діяча, одного з ключових представників французького романтизму, якого, проте, як мені здається, в нас знають недостатньо. Він − запеклий критик Наполеона і поціновував «Втраченого раю» Мільтона. Щоправда, представлено не всі 12 томів, а лише вибрані фрагменти, з яких удалося створити один томик надзвичайно цікавих і глибоких рефлексій французького державника і мудреця.

 

Шатобріанові було вготовано особливий життєвий шлях. Він із тих митців, про яких кажуть, що його обирає Доля. Він зізнається: «Я народився в епоху завершення цих подій. Дві нові імперії, Пруссія та Росія, з`явилися на світ усього на півсторіччя раніше за мене; Корсика перейшла під володіння Франції саме тоді, коли я народився; я покинув материнське лоно на двадцять днів раніше за Бонапарта» (С. 767). Так, Рене де Шатобріан міг дозволити собі критикувати Наполеона, водночас захоплюючись його бунтівним і бентежним розумом. «Замогильні записки» проливають світло на історію Франції XVIII сторіччя. Сам автор не хотів друкувати цього тексту за життя. Пишучи цю велику книгу, він проживав усе заново, зупиняючись у своїх спогадах. Він писав це не для інших, не для того, щоб явити світові нового себе або ж у такий спосіб розгрішитися.

 

Шатобріан у «Записках» надзвичайно відвертий, спонтанний, божевільний і водночас раціональний у письмі. Такий тип художньої транспарентності походить від Руссо. Шатобріан фактично створює власний міф про своє ж життя – і життя інших, перших осіб політичного бомонду Франції. Його епоха − це входження в новий часовий вимір, це доба колосальних світоглядних та політичних змін, за якими мислитель бачив тільки одвічний колообіг і приреченість. «Що стосується старої Європи, то життя її скінчене. Чи більше надій має молода Європа? Сучасний світ, світ, що позбувся влади, даної Богом, схоже, перебуває поміж двох неможливостей: неможливістю минулого і неможливістю майбутнього. І не думайте собі, як роблять деякі люди, мовляв, якщо зараз нам погано, з цього зла рано чи пізно виросте добре; закони не владні над людською природою, зіпсутою в свої основі» (С. 774).

 

Часом він і справді дивиться на світ занадто песимістично, вважаючи, що людська природа безнадійно зіпсута. Від того часу, коли світ утратив Бога, людство втратило і можливість спасіння, а отже, все, створене на землі, приречене на загибель. Проте людство має одну могутню силу – розум, і саме розум змушує планету обертатися, проходячи все знову і знову – по колу. Вважаючи себе прихильником «релігії свободи», Шатобріан вважає політичну свободу ілюзорною. Це міф, який створили найкращі політичні уми світу, аби прикрити власну безпорадність і свою тваринницьку жадобу до влади. Зміни політичних інститутів чи й загалом зміна влади, як показано в «Записках», – це тільки зміна політичних еліт і перерозподіл тих, хто має доступ до державних ресурсів. За Шатобріаном, істинна і в принципі досяжна свобода − це свобода духу й сумління, несумісна з будь-яким політичним режимом. Але мислитель переконаний, що доля носіїв такої свободи, дарованої людині природою і Богом, завжди трагічна, в суспільстві вони приречені на самотність і страждання.

 

Суспільство апріорі не приймає тих, хто є носієм такої свободи, прагнучи бути керованим і жити за доволі простими законами. Це один із законів його існування. У «Замогильних записках» багато мудрих сентенцій і надзвичайно привабливих афоризмів. Але за цим текстом − розум, який відчуває потребу в Богові; це християнський розум, який вважає, що немає нічого мудрішого і кращого на Нагірну проповідь або ж інші слова Біблії. В еміграції, страждаючи від злиднів і хвороб, Рене де Шатобріан переживає світоглядний зсув і, зрештою, він перетворюється на християнина. Якщо вірити самому мислителю, сталося це ледве не протягом однієї ночі 1798 p., під впливом передсмертного листа матері, отриманого ним вже після її смерті. Рене повертається до Бога і зразу ж розуміє примарність багатьох справ і речей, які, проте, змінили хід життя у Франції. Головне − жити чесно і робити свою справу, знаючи, що ти зробив усе, що міг, для себе, своїх друзів і своєї країни. І тільки Бог дасть оцінку твоїм учинкам і думкам.

Дмитро Дроздовський