Нові окуляри від Данила Яневського

*Данило Яневський. Проект «Україна». Відомі історії нашої держави. – Х. : Фоліо, 2014. – 287 с.

Михайло Грушевський мав антипольський невроз, що завадив йому об’єктивно освітлити історію України. Козацтво являло собою збіговисько дисидентів і маргіналів, а така організація як Запорізька Січ – виклик самій ідеї державності. Історія Росії, що бере свій початок від праць Василя Татищева, одна із наймаcштабніших і найвдаліших містифікацій у світовій практиці. Гайдамаччина і Коліївщина – жорстокі і безглузді повстання войовничо налаштованої, зазомбованої ідеєю «православ’я» черні. Богдан Хмельницький не герой, а зрадник України. Нарешті, Україна – земля, на якій майже тисячолітня війна змінилася 300-літньою ворожою окупацією.

 

Данило Яневський не боїться сміливих висновків та гучних заяв. Книга «Відомі історії нашої держави», що вийшла в серії «Проект «Україна»» на 287 сторінках умістила майже 800 років історії нашої землі – від Хрещення до Кревської унії, від Кревської унії – до створення Київського намісництва. Продовження «Відомих історій нашої держави», освітлило історію України від створення Київського намісництва до сьогодення. Практична мета проекту – показати згубні наслідки для української землі та її населення трьохсотлітньої російсько-радянської окупації, яку наш народ у рожевих окулярах «правильної» пропаганди звик сприймати за найвище благо з усіх можливих. «Результатом «цивілізаторської» місії Москви на окупованих землях стала найбільша антропологічна Катастрофа в історії Європи за всю її писану тисячолітню історію. Лише 1918 – 1948 рр. на території України було фізично знищено, зникло 20 мільйонів люду всіх національностей та віросповідань», – пише Яневський.

 

У передмові, що поділена на 16 невеликих аналітичних підрозділів, автор подає своє бачення української історії від Хрещення до початку російської окупації України, що багато в чому, якщо не в усьому відрізняється від усталених версій, що донедавна вважались офіційними. Дещо дратує підручникове оформлення цієї частини книги. Авторські висновки старанно винесено в рамочку, важливі, на думку знову ж таки автора, місця виділено жирним шрифтом чи курсивом. Складається враження, що читачеві у цьому тексті заздалегідь виділено підлеглу, «учнівську» роль. Для жанру історичної публіцистики, на який, судячи з усього, претендує Яневський, таке позиціонування реципієнта є, як мінімум, не зовсім доречним. Здивувало також подання аж надто розлогих, на мій погляд, цитат дослідника О. Толочко російською мовою.

 

Решта книги – хронологія подій на теренах сучасної України, що подекуди доповнені авторськими коментарями. Загалом, усі події відомі, якихось сенсаційних відкриттів Яневський не робить та і не намагається зробити. Проте, очевидно, за авторським задумом, ця хронологія має показати читачеві той хаотичний «броунівський рух», що охоплював територію сучасної України в Середньовіччі і розвіяти його (читача) ілюзії про якийсь «історичний процес» із чітко визначеною метою – «встановлення диктатури пролетаріату», «укріплення православ’я», «захист і поширення російської мови» тощо. Книгу оздоблено чудовими ілюстраціями. Тут є портрети діячів, які вершили історію, мапи і плани, художні картини, що зображують визначні події і щоденний побут середньовічних жителів Європи та території сучасної України, фотографії пам’ятників, документів, символіки та ін. Власне, ілюстрації займають 50% книги як за обсягом, так і за змістом. Вони є невід’ємною частиною тексту і хоча б частково дають змогу зануритись у атмосферу того часу, зрозуміти його зсередини.

 

Історія – наука, що ніколи не могла собі дозволити бути тільки наукою. Історія – це, можливо, найпотужніший інструмент державної пропаганди, поле, на якому щедро (чи не дуже) колоситься врожай патріотизму і національної гордості. Кожна держава дивиться на історію через власні окуляри, відшуковуючи в хаосі подій минулого, обґрунтування свого існування і перспективи розвитку. Об’єктивної історичної правди не існує, є правда, що представляє чиїсь інтереси. Драма історії України полягає в тому, що донедавна ми дивилися на своє минуле через окуляри позичені, навіть ні – нав’язані нам, «упиндюрені» хитрістю й обманом. Та картинка, що ми бачили через ці окуляри, не відповідала нашим національним інтересам, прирікала нас на нашій землі на другорядні ролі обслуги «старшого брата». «Проект «Україна»» Данила Яневського – спроба змінити цю трагічну ситуацію. Ще рік-два тому його книги сприйнялися б як епатажна вихватка хронічного «бандерівця». Сьогодні ми до них готові, навіть більше – потребуємо їх.

Вікторія Вітер

Придбати книгу.