Майдан тривоги нашої…

*Михайло Слабошпицький. Гамбіт надії (Україна: констатації, матеріали, виклики, сподівання). – К. : Ярославів Вал, 2014.

На жовто-блакитній обкладинці цієї книжки – «матрьошка», та матрьошка, яку востаннє я бачив на ролику, що мандрував нетрями facebookу. Велика матрьошка, в якій схована ще одна менша, а в іншій — ще менша… А всередині захована чи то матрьошка, чи то демон, який, криваво усміхаючись, жорстоко дивиться на світ, прагнучи зробити з нього місиво. І цей світ пролягає на теренах України.

 

Така думка з’являється, коли береш до рук новий «інформаційний роман» «Гамбіт надії» Михайла Слабошпицького. Письменник вирішив, що настав час і в літературі осмислити те, що сталося в Україні протягом осені-зими 2013-2014 років. Український ЄвроМайдан перетворився на Революцію Гідності, а тепер і на матеріал для літературних розмислів. Отже, зробився міфом.

 

Я не прихильник створення в Україні агентства чи ще якогось бюро з пропаганди, хоча розумію, що така інституція на певному етапі могла б чинити опір кремлівській брехні, що масово тиражується в російських медіа. Окремі опитування москвичів про трагедію малайзійського літака засвідчують: часом пропаганда таки має здатність знищувати найздоровіший глузд. Проте пропаганда – це все одно інформаційна диктатура, несвобода, насилля над аналітичними здібностями людини, в результаті чого та перетворюється на «інформаційний овощ», здатний розчинитися у потоці брехні. «Проплаченій публіці ніколи не зрозуміти, що є на світі люди ідеї, які живуть і діють за зовсім іншими спонуками та рефлексами). Дивно, що цього разу не прозвучав мотив “американських валянків” та “наколених апельсинів”  “регіональний” агітпроп працює на такому регістрі, бо на щось більше там інтелекту не вистачає. Одне слово, який президент, яка його команда, такий і їхній спільний “креатив”. “Проффесор” задає висоту інтелектуальної планки. Але все це не тільки дуже комічно — все це для суспільства й дуже трагічно»,  фіксує автор. М. Слабошпицький, пишучи цей публіцистичний/інформаційний роман про українську подію світової ваги, не користувався телевізійними повідомленнями, натомість працював із Інтернет-ресурсами. Інтернет  це відкритий простір, у якому розумний може знайти розумне, а нерозумний втопитися в морі сміття.

 

Український письменник і публіцист, інтерпретатор літературних старожитностей («Що записано в книгу життя»), дослідник забутих імен (наприклад, Т. Осьмачки), Михайло Слабошпицький вирішив відійти від рамок минувшини, перетворившись на літературного футуролога. Український Елвін Тоффлер, описуючи криваві події, які ще геть не вивітрилися з масової пам’яті, хоч почасти вже і встигли міфологізуватися, фактично будує візію України в ХХІ столітті. В часі майбутнього, коли не можна сказати, що кремлівська Росія і постмайданна Україна можуть бути братніми державами. А зрештою, вся ця «братня риторика» є величезною оманою, бо навряд чи можна відчувати почуття спорідненості до нациста-шизофреніка-агресора в одній личині сучасної путінської Росії.

 

М. Слабошпицький у своїй версії Майдану показує, що чи не вперше за свою новітню історію український народ постав проти політикуму, який сформував надпотужну за європейським масштабом корумповану державу, в якій була вибудувана міцна корупційна вертикаль. Україна перетворилась на зону. Політичним бомондом стали бандити, які перетворили механізми державної взаємодії на «понятія», згідно з якими мала існувати Україна. Український народ як джерело політичної влади сказав «ні» цьому апокаліптичному перетворенню України на зону зеків. На жаль, трансформація України відбувалося під пильним оком Європи: європейська політична система на певному етапі змирилася з тим, що Президентом сусідньої держави «легітимно» проголошено вітчизняного Аль Капоне. Держава перетворилась на царство Пахана. Вироки, які ставить автор, гіркі, неприємні для сприйняття, але посутні. Бо владу Януковича «схвалив» світ, пускаючи до себе відгалуження українських тіньових потоків, які осідали в європейських офшорах і банках. Ще рік тому навряд чи можна було уявити, що новозбудована імперія українського царька зможе впасти як хатка з карт. Український народ знищив форми пострадянського, посткомуністичного, олігархічного клану. Український політикум, який сформувався навколо Януковича, був особливим поєднанням православ’я кремлівського ґатунку разом із криміналом.

 

На презентації книжки у книгарні «Є» М. Слабошпицький зізнався, що сам не певен у тому, що в нього вийшло. Бо сталося так, що не автор писав роман, а навколишнє життя змусило письменника зафіксувати себе у просторі літератури. «Гамбіт надії» книжка футурологічна. В ній не просто показано бунт людського духу (який, наприклад, утілює Володимир Параюсюк), а величезну силу, з якою людина здатна протистояти найпотужнішій системі, яка хоче змінити хід історії і переписати її «по понятіям». І Людина перемагає.

Дмитро Дроздовський