По той бік раю

*Сергій Лобода. Час Ліліт: роман.  Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2013.  256 с.

Коли дивишся на обкладинку цієї книжки, то відразу виникає питання: «Цей твір саме про ту Ліліт, вітхозавітну?» Дійсно про неї, точніше, за її участю. Але звичайно, всі тривожній події, якими насичений цей містичний детектив, відбуваються в наш час. Так цікавіше, лоскоче нерви.

 

Хто ж з нас, сучасних заклопотаних людей, здогадується, що перша жінка Адама досі жива і спокійнісінько гуляє по вулицях? Вона вдягається в біле, сідає до людей у автівки і робить песимістичині пророцтва. Ні, це вже занадто. Треба якось боротися з цією рудою відьмою.

 

Але не боротьбою з Ліліт, першою дружиною Адама, займається головний герой роману, лікар Єгор Дорн. Початок «Часу Ліліт» осяяний кризою середнього віку, яка спіткала 40-річного Дорна і не випускає зі своїх міцних кліщат. Три роки тому лікар втратив свою дружину Риту, яка загинула дивним чином. І відтоді Єгор пливе за течією життєвої ріки. Інколи його з апатії намагається витягти колега Ольга (звичайно, вона таємно закохана в лікаря і всюди муляє йому очі).

 

Все ж не потенційний службовий роман складає головну сюжетну лінію роману. Війна, що ведеться між надприроднім світом та людьми, які навіть не здогадуються, що коїться. «Несхожість янголів і людей була в тому, що янголи завжди знали свою мету, але не знали загальної картини. Люди ж були повністю сліпі». Так і Єгор Дорн жив і не знав, що являє собою частину великої шахової гри, яка триває вже декілька тисячоліть.

 

Тим не менш, не будемо поглиблюватися у сюжет, бо, окрім детективних моментів, у романі є ще деяка претензія на філософічність. Або ж розтин християнських цінностей. Здається, що автор навмисно вводить в роман перекладача на ім’я Чеслав. Він самітник, який покинув гамірне місто і розшифровує давні тексти. Функція Чеслава в тексті – вести філософські діалоги з головним героєм і працювати над вирішенням вітхозавітних ребусів. «Зло потрібне для того, щоб побачити добро. Як ніч і день… щоб пізнати Бога, потрібна наявність Диявола, тобто негативного персонажу» – маніхейськи міркує Чеслав. Зустрічаються ще й провокаційні речення про християн: «І вони досі п’ють Його кров і їдять Його плоть. Некроманти. Це ж треба було вигадати – поклонятися смерті. Подумати тільки, вони вклоняються його трупу».

 

Твір Сергія Лободи спонукає нас рефлексувати, подивитися на християнство з точки зору проклятих – демонів або іншого, не менш різнобарвного зла. Незважаючи на ці кульбіти, роман «Час Ліліт» не дотягує до філософського роману, залишаючись на перетині містичного детективу і легкої мелодрами. Хай живе Ліліт!

Катерина Холод

Придбати книгу.