Втекти від свого часу

*Тетяна Стрижевська. Ad libitum : роман. – К. : Смолоскип, 2014. – 328 с. – (Серія «Лауреати «Смолоскипа»)

Десь наприкінці 80-х у звичайних обивательських родинах тоді ще радянської України почали народжуватися дивні діти. Власне, за фізіологією вони були цілком нормальні, звичайні, а їхні дивацтва стали виявлятися пізніше, у буремні 90-ті, коли малюки перейшли до категорії підлітків. Головною їхньою ознакою була якась космічна відчуженість від того побуту й оточення, серед якого їм судилося з’явитися на світ. Славнозвісний лікар Комаровський не втомлюється повторювати: діти копіюють батьків, усі риси дитячого характеру обумовлені діями дорослих. І, дійсно, переважна більшість малят формуються саме так. Але, як з’ясовується сьогодні, у цих рідкісних, проте не таких уже і поодиноких випадках, діти раптом виявляють здатність засвоювати смаки, життєві правила і креда нізвідки, чи, правильніше сказати, з якихось високих сфер, описати фізику доступу до яких просто неможливо.

 

От, як у родині, де люблять пиво з кальмарами, дешеві романи і рожеві кофтинки, може з’явитися раптом поціновувач Баха? Звідки та дитина, якій змалечку доводилося чути лише невибагливу попсу, взагалі дізнається про існування Баха і зацікавиться ним? Немає раціональної відповіді на це питання ні у психологів, ні у соціологів, ні в антропологів. Саме такою дивною, «підкинутою» дитиною є Мирина – головна героїня дебютного роману Тетяни Стрижевської «Аd libitum». Чужа і у своїй міщанській родині, і серед університетських подруг, що беруть життя «за горло». Людина без професії, а лише зі способом мислення. Одна з тих, хто клюнув на гачок ілюзії шляхетності й «натуральності» ХІХ століття і заочно зарахував себе до його поколінь.

 

«Аd libitum» можна з певністю назвати антиподом сучасної української літератури, де панує культ мандрів, сексуального розкріпачення і поверхового, проте різноманітного спілкування. Але, що важливо, письменниці вдається, балансуючи на тонкій грані доброго і поганого смаку, не банально критикувати, а бути просто інакшою, достатньо талановито представляти той бік життя, який існує паралельно з шаленим ритмом сьогоднішнього мейнстриму.

 

Герої Тетяни Стрижевської закохані у своє рідне місто Київ. У той час, коли їхні однолітки подорожують світом, вони пізнають київські легенди, торкаються історії, написаної каменем, терпляче, по крихті збирають віковий образ столиці України. Вони певні: кожне місто потрібно приручати любов’ю і терпінням, крок за кроком наближаючись до таємниці його серця, а не брати силою, як завойовник, із камерою-мильницею наперевіс. Книгу ілюстровано чудовими чорно-білими фотографіями, що дають читачеві можливість відчути атмосферу тих місць, де відбуваються описані у творі події. «Аd libitum» – це роман-путівник. Навіть якщо вас не зацікавить сюжет, на його сторінках ви можете знайти цікаві, маловідомі факти про Київ, які можна буде перевірити під час чергової подорожі столицею.

 

Незвична для сьогоднішньої літератури й історія платонічного кохання філолога Мирини і художника Назара. Мирина й Назар відчувають себе «зайвими людьми» в сьогоднішній реальності, їм добре разом розмовляти про високе у маленькій квартирці з чотирма папугами, патефоном і стосами книжок. Проте Назар чомусь уникає доведення стосунків до цілком природної романтичної стадії. Він приховує таємницю, розгадку якої Мирина дізнається надто пізно.

 

Щоправда, інколи на сторінках роману реальне життя початку третього тисячоліття таки наздоганяє втікачів із свого часу, і тоді вони змушені думати, окрім високих матерій, про пошук роботи, безгрошів’я, квартирне питання, родинні сварки та інші неприємні речі, що заважають більшості з нас ходити паннами у довгих спідницях виключно з натуральних тканин. Але усі ці суто фізичні прикрощі змальовано достатньо змазано, не натуралістично, тому вони начебто жодним чином і не впливають на внутрішній світ героїв, принаймні, не завдають йому суттєвих збитків.

 

Ще «Аd libitum» – це роман про творчість. Про той непростий шлях, що його долає кожен талант від моменту самоусвідомлення. З дитинства Мирина мріяла писати, проте лише пройшовши через приниження, нещасливе кохання і втрату найріднішої людини, вона відчула себе достатньо змобілізованою для творчого ривка. Життя приперло її до стіни, від якої інакше просто не відступитись. І ось вона пише свою історію просто для того, щоб звільнитися від неї, розбити стіну своєї безнадії…

Вікторія Вітер

Придбати книгу.