Як комуністи на козла полювали

*Петер Естерхазі. Небесна гармонія: роман/ пер. з угорської Ю.А. Бушко. – Х. : Фоліо, 2014. – 480 с. – (Карта світу).

Цей роман неможливо запідозрити в історичній недостовірності, бо жодна його сторінка не має претензії на правду чи якусь відверту оповідь про життя аристократичної  родини. «Небесна гармонія» складається з інших компонентів, які дбайливо підібрав угорський постмодерніст Петер Естерхазі. «Я з задоволенням аналізував своє життя, розкладав його на фрагменти, ніби якусь конструкцію-лего, й оперував цими частинами туди-сюди, збільшував та зменшував їх, ховав їх, реальні події змішував з фантазією, фантазію сприймав за реальність, а факти за вигадки і, навпаки, відверті зізнання сприймав за брехню, а вигадки поєднував з тим, що було насправді», – пише він у другій частині всесвітньо відомого роману. Людям подобається гра. Читачі обожнюють ребуси, але коли розгадують їх самотужки, з незначною допомогою автора. У «Небесній гармонії» обмаль ребусів, бо перш за все увагу привертають контрасти, закладені в основу роману.

 

Перша книга (частина), «Нумеровані вислови з життя роду Естерхазі», складається з уривків, історій, ледве не афоризмів, які нагадують строкату мозаїку. Вона доволі одноманітна (від безкінечних «мій батько», «моя мати» швидко починає мерехтіти в очах), і водночас різнобарвна. Не варто шукати ототожнень з родичами самого Естерхазі. Все тут дуже умовно. Кожна історія має власний стиль, якусь тривожну і екзистенційну зачіпку. Тому дуже легко переходити від одного номера до іншого, комбінувати їх. В цих історіях нема конкретики, бо вони уособлюють собою безліч життєвих варіантів, які хтось вираховує на небі. «Батько» й «мати» – це шаблони, в які кожен може підставити свою власну історію, розвинути її. «Коли помирає один з моїх батьків, батьківство повертається до Отця Небесного, який є сумою моїх батьків (Це не визначення Отця, а тільки одна з сторін Його Буття)», – промовляє до нас невидимий оповідач. Це й же оповідач з першої сторінки відверто зізнається, що з біса важко брехати, коли не знаєш правди. Уся «Небесна гармонія» доводить: правди не знає ніхто, нам відомі лише безкінечні інтерпретації. Як в особистому житті, так і у масштабах країни. «Історію пишуть переможці. Легенди береже народ. Книжники фантазують. Неминуча тільки смерть». Петер Естерхазі ніби ставить крапку на суперечках народів щодо монополії на історичну істину.

 

Ця тенденція просліджується і в другій книзі (частині) роману.«Сповідь родини Естерхазі» позиціонується як белетризована біографія. Але щоб читач ні в якому разі не подумав, що вона дійсно базується на реальних фактах, Естерхазі робить ремарку, варту голлівудських фільмів: всі персонажі не мають прототипів, а ситуації, в які вони потрапляли, цілком вигадані. Ну що ж. Будемо відокремлювати мух від котлет. Вигаданих представників аристократичного угорського роду Естерхазі від їх художньо-белетризованих «клонів». «Клони» часу не гають. Протягом майже трьохсот сторінок вони іронізують над своєю родиною, надіями, бажаннями, минулим і майбутнім. Цікаво  виглядає іронічне звеличення нащадків роду Естерхазі. Аристократи не можуть бути звичайними людьми. В кожному є відбиток великого роду: «всі в родині Естерхазі були видатними чоловіками (рідше жінками, усі естерхазівці – відомі чоловіки), проте якщо серед нас, припустімо, і знаходився хтось не дуже видатний, то рано чи пізно з’ясовувалося, що він не справжній Естерхазі».

 

До того ж, всі Естерхазі остерігаються комуністичного режиму, який не надто доброзичливо ставився до графського роду. Бюрократи швидко віднесли його до «нижчої касти» в часи офіціозного возвеличення пролетаріату. Тож друга частина роману – це антигімн комунізму, який пустив своє коріння у колись монархічну Угорщину, і ми всі добре пам’ятаємо, у що це вилилося в 1956 році. «Зі страху та комуністів усе почнеться і цим начебто закінчиться». Незважаючи на страх, досить комічною розвивається історія, коли радянські солдати, шукаючи в угорському селі контрреволюціонерів, випадково пристрелили козла. Це був знак.

 

Маючи в собі такі буденні та трагікомічні моменти, «Небесна трагедія» видається напрочуд виваженим і, ось вона тавтологія, гармонійним романом. В ньому нищиться і реконструюється угорська історія ХХ сторіччя. Минуле постає не лише у своїй величі, але й невловимості кожного дня, буття однієї людини, родини і цілого народу.

Катерина Холод

Придбати книгу.