Чи слід боятися «других шансів»?

*Наталка Шевченко. Подвійні міражі : роман. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2013. – 272 с.

«Подвійні міражі» Наталки Шевченко надзвичайно приємна книга. Її приємність полягає у тому, що, читаючи, відчуваєш себе у цілковитій безпеці. (Незаперечний плюс у наш тривожний час). Можете навіть уявити картину:  жіночка в зручному кріслі, чашка чаю на журнальному столику обабіч, можливо, дощ за вікном… І «Подвійні міражі» за компанію. Затишок. Ідилія. І це попри те, що описані в книзі події такою ж мірою веселі, як і реальні. Тобто зовсім невеселі і зовсім нереальні.

 

Сюжет твору непередбачуваний, динамічний і буквально тримає читача на гачку до останньої сторінки. Семеро пасажирів у маршрутці. Колишня стриптизерка, юнак, який затримався у підлітковому віці, юна мати трьох дітей, жінка, хвора на рак, подружжя на межі розлучення і хірург із підмоченою репутацією. Маршрутка ламається десь у Богом забутій місцині, на межі добра і зла, і тут починається містика, чимось схожа на булгаківську. Основна мета фантастичної контори, до рук якої потрапляють семеро нещасливців, – дати цим людям можливість спокутувати гріхи і переграти деякі критичні моменти свого життя. Атрибутика всієї цієї історії достатньо похмура. Досить тільки згадати, що тут присутні такі жахіття, як чоловік, який змушує дружину до проституції, твариноподібний батько, що гамселить сина і практично вбиває ненароджену дочку, добра дівчинка Рита із синдромом Дауна, а ще смерті, зґвалтування дорослих і дітей та інші неодмінні складові борщового набору сучасного українського роману. Навіть згадки про лесбійські зв’язки є. От!

 

Задекларована ж вище приємність «Подвійних міражів» полягає у тому, що усьому тут віриш наполовину. Якраз настільки, щоб виплакати сентиментальні жіночі сльози, порадіти вистражданому, справедливому, неодмінно безхмарному і абсолютному щастю і, нарешті, емоційно свіжою повернутися до адекватного інтелектуального стану. Якщо за мету ставилися саме такі трансформації у читацькій свідомості, то книгу можна вважати чи не ідеальною.

 

З іншого боку, подекуди текст викликає відчуття якихось більш серйозних авторських претензій. І саме в таких найкращих місцях «Подвійних міражів» найгостріше відчуваються і слабини роману. Наприклад, на мій погляд, не завадило б чіткіше виписати персонажів-чоловіків, додавши їм хоч елементи якоїсь психологічної немонолітності. А то, здається, у романі чоловіцтво розподіляється на незайманих лицарів, готових без вагань перти свою кохану на руках із усім приданим – лінню, егоїзмом, наркотичною залежністю та ще й ВІЛ-інфекцією, і остаточних садистів-негідників, яких і «скромно поховати за власний кошт» не жаль. Або трохи розрідити в тексті густу, аж до пародійності, консистенцію українських, так званих, соціальних проблем. Насильство у родині, продажна і неефективна медицина, «темнота» жителів села, аборти, упередженість суспільства, корумпована міліція, тяжкі будні українських проституток… У якийсь момент відчувається перебір, і трагічний пафос твору починає фальшувати. Присмак напівфабрикатів залишають і діалоги. Незважаючи на очевидне старання автора урізноманітнити мову персонажів, ніяк не виходить забути про те, що фактично все це говорить Наталка Шевченко.

 

Однак ці, так би мовити, технічні хиби не применшують усю актуальність проблеми, піднятої в романі, – проблеми «другого шансу».  «Усі мають право змінюватися, навіть художники,» – говорив спеціаліст із «других шансів» Пабло Пікассо. На жаль, пересічні українці дуже далекі від усвідомлення цієї простої істини. Через обставини, легковажність, наївність чи навіть просто стан алкогольного сп’яніння впрягаючись до якогось, можливо, і зовсім не нашого воза, ми маємо за обов’язок тягнути його увесь час, відміряний нам на Землі. Хто п’є – буде пити, хто гуляє – гулятиме, хто хворіє – неповноцінний, гроші важливіші за все, завів дітей – забудь про кар’єру. Очевидно, лише чари, якийсь особистий землетрус можуть завалити камінні брили цих аксіом-обманок у наших головах.  Кожен із героїв книги цей особистий землетрус переживає, і виявляється, що там, де очікувалось на катастрофу, приватний мініапокаліпсис, і починається щастя.

Вікторія Вітер

Придбати книгу.