Чи вмієте Ви рахувати зірки? Ні?! Тоді ми йдемо до Вас! 

Зірки і макові зернята / Романа Романишин, Андрій Лесів. – Л. : Видавнцтво Старого Лева, 2014.

*«Зірки і макові зернята» від творчої майстерні «Аґрафка» – перша українська книжка, що здобула нагороду на престижному ярмарку дитячої книги у Болоньї. Сама «Аґрафка» пише про себе так:

 

«Творча майстерня “Аґрафка” – це Романа Романишин та Андрій Лесів. Разом в роботі і разом в житті. Живуть та працюють у Львові, а Львів живе в них. В їхній майстерні багато книг, живопису і кави. Вони люблять те, що творять, захоплюються кожною новою ідеєю та втілюють її в нову найулюбленішу форму.»

 

Ця книжка-картинка – своєрідна казочка на ніч, причому як для дітей, так і для батьків. Вона невеличка, легка для сприйняття, але автори працювали над нею кілька років. Яскраві ілюстрації, сприяючи розвитку образного мислення, допомагають краще зрозуміти «математичний» світ головної героїні, де живуть формули, рівняння, лабіринти, точки, креслення.

 

*

Що ж криється за такою незвичайною назвою? «Маленька дівчинка на ім’я Дора, понад усе любила рахувати», – так починається наша казка. Зірки нагадували їй макові зернятка. Але зернятка рахувались легко, а от зірки…Сполучник «і» у назві наче підкреслює цю відмінність, будучи виразником своєрідної антитези. Адже макові зернятка – рівень буденщини, така собі приземленість, а зірки – це щось вище, надлюдське; це – мрії.

 

Перед нами постає історія людини, яка знайшла свою колію в житті і впевнено мчить по ній, людини, яка хоче розвиватися й збагачувати сферу своїх знань, людини, яка горить, людини, яка не боїться робити нові відкриття. На перший погляд, все це схоже на деяку одержимість. Але ж саме цього і бракує сучасним “професіоналам” – одержимості своєю справою, бажанням вивчити її до найменших деталей! Так, пливучи на кораблі, нам здається що ми підкорили стихію, але ж яким крихітним є цей кораблик по відношенню до неосяжного океану! І якими б сильними не були наші намагання вичерпати із нього всю воду, нам ніколи це не вдасться. Вічна невдоволеність собою та відчуття нікчемності власних знань та досягнень перед неосяжним океаном спонукають таких одержимих постійно йти, підкоряти нові вершини, що є для них джерелом моральної насолоди та спокою, хоч і нетривалого.

 

Цікаво, що я говорю про професіоналізм на прикладі дівчинки Дори, вік якої зовсім далекий від віку професіонала. Ви скажете, що усім дітям не бракує допитливості, так вже заклала природа. Але чи схожа Дора на середньостатистичного малюка? Відповідь очевидна, адже не кожна дитина візьметься лічити літери у татовій газеті, цеглинки вежі в парку, мандруючих у різних напрямках мурашок, та й не кожен дорослий знає, хто такі тапіри і ламантини. Прояви обдарованості? Індиго? Унікум? А, може, Романа Романишин та Андрій Лесів занадто гіперболізували пристрасть своєї героїні до математики? Насправді це неважливо. Найголовніше, те що Дора чимось цікавиться, до чогось прагне, і це “щось” не обмежується комп’ютером, планшетом чи телевізором. Звичайно, її дитячий мозок ще не до кінця розуміє усіх реалій життя. А, можливо, воно і краще, коли живеш у своєму неповторному світі, де все підкоряється твоїм законам, коли ти свято віриш, що твої мрії здійсняться, а ідеї з розділу фантастики стануть звичними аксіомами? Можливо, але ми дорослі, нам не зрозуміти. Чи це звичайні симптоми стереотипності та надмірної залежності від думки інших?

 

«Яблуко від яблуні недалеко падає»: мама і тато героїні – відомі математики. Дивлячись на те, як вони підтримують Дорині пориви та помисли, розумієш: саме батьки є тим коренем, який дає початок новому організму та найбільше впливає на його розвиток. Коли Дора засмутилась тим, що їй не вдається порахувати усі зірки, вона звертається за порадою до мами. Навчіться слухати свою дитину, і вона довіриться вам.

*

 

Загалом книга побудована за принципом байки: невеличка, у чомусь дивна, а шлях вирішення порушеної проблеми несе в собі мораль. А мораллю є «філософія маленьких кроків», як назвали її самі автори. Дора, як людина молода, імпульсивна, хоче отримати все і зразу. Вона не розуміє, чому використані нею складні рівняння і формули не допомагають порахувати усі зірки. Та мати, пригорнувши доньку, нагадує: «..треба йти до мети маленькими кроками. Кожне завдання, навіть найскладніше, слід починати з простого – з один, два, три..».

 

Впевнена, що ця книжка-картинка змусить вашу дитину подивитись на світ по-новому, навчить її «маленьким крокам» та прокине бажання чимось цікавитись (можливо, навіть математикою або зоряним небом, адже, як відомо, дітки люблять наслідувати літературних героїв).

 

Вам же, любі батьки, хочеться нагадати слова Джоні Деппа:«Немає поганих цілей. Є цілі, які не надихають». Надихніться своєю мрією, боріться за неї, і ваша зірка обов’язково прилетить до вас.

Вікторія Мельник

Придбати книгу.